— І давно у вас? — поцікавився обиватель.
— П'ятий рік. Та тепер уже не відчепиться. Варто тільки набути цю втіху — пиши пропало.
— А ви не пробували жир гримучої змії? — із цікавістю запитав обиватель.
— Галонами переводив. Якщо всіх гримучих змій, яких я знежирив, витягнути ланцюжком, то він вісім разів дістане від Землі до Сатурна, а вже гриміти буде так, що заткнуть вуха у Вальпараїсо.
— Дехто приймає «Пілюлі Чизельма», — зауважив обиватель.
— Шарлатанство, — сказав злодій. — П'ять місяців ковтав цю гидоту. Даремно. А от коли я пив «Екстракт Фінкельхема», робив припарки з «Галаадського бальзаму» і застосовував «Поттівський болезаспокійливий пульверизатор», начебто трохи полегшало. Тільки здається мені, що допоміг головним чином кінський каштан, який я носив у лівій кишені.
— Вам коли гірше дошкуляє — уранці чи вночі?
— Уночі, — сказав злодій. — Коли саме робота. Слухайте, та ви опустіть руку… Не станете ж ви… А «Блікерстафівський кровоочищувач» не пробували?
— Ні, не доводилось. А у вас як — нападами чи весь час ниє?
Злодій сів біля ліжка і поклав револьвер на коліно.
— Стрибками, — сказав він. — Накидається, коли не очікуєш. Довелось відмовитися від верхніх поверхів — разів зо два вже застряг, скрутило на півдорозі. Знаєте, що я вам скажу: нічого в цій хворобі лікарі не розуміють.
— І я так вважаю. Витратив тисячу доларів, і все дарма. У вас розпухає?
— Уранці. А вже перед дощем — просто страх.
— Так, у мене теж. Варто якійсь миршавій хмарці завбільшки з серветку вирушити до нас із Флоріди, і я вже відчуваю її наближення. А якщо трапляється пройти повз театр, коли там іде мелодрама «Болотяні тумани», то вогкість так уїсться в плече, що його починає смикати, як зуб.
— Так, нічим не вгамуєш. Пекельні муки, — сказав злодій.
— Маєте рацію, — зітхнув обиватель.
Злодій подивився на свій револьвер і з удаваною невимушеністю сунув його в кишеню.
— Слухайте, приятелю, — сказав він, прагнучи подолати ніяковість. — А ви не пробували оподельдок?
— Дурниці! — сказав обиватель сердито. — 3 таким самим успіхом можна втирати коров'яче масло.
— Правильно, — погодився злодій. — Годиться тільки для крихітки Мінні, коли кицька подряпає їй пальчик. Скажу вам одверто — справа наша погана. Тільки одна річ на світі допомагає. Добра, стара, гарячлива, звеселяюча серце випивка. Слухайте, старий, ви на мене не сердьтесь… Це діло, звичайно, геть набік… Одягайтесь, і підемо вип'ємо. Ви вже пробачте, якщо я… Хай тобі біс! Знову схопив, гадюка!
— Майже тиждень я позбавлений можливості одягатися без сторонньої допомоги, — сказав обиватель. — Боюся, що Томас вже ліг, і…
— Нічого, вилазьте із свого лігва, — сказав злодій. — Я допоможу вам начепити що-небудь.
Умовності й пристойність могутньою хвилею сколихнулися у свідомості обивателя. Він погладив свою сивіючу борідку.
— Це дуже незвичайно… — почав було він.
— Ось ваша сорочка, — сказав злодій. — Пірнайте в неї. Між іншим, один чоловік говорив мені, що «Розтирання Омберрі» так полагодило його за два тижні, що він став сам зав'язувати собі краватку.
На порозі обиватель зупинився і зробив крок назад.
— Ледве не пішов без грошей, — сказав він. — Виклав їх увечері на туалетний столик.
Злодій схопив його за рукав.
— Гаразд, пішли, — сказав він грубувато. — Киньте це. Я вас запрошую. На випивку вистачить. А ви ніколи не пробували «Чудодійний горіх» та мазь із соснових голок?
із збірки «ПІД ЛЕЖАЧИЙ КАМІНЬ»
Маркіз і міс Саллі
Старий Білл Баском, сам про те не знаючи, удостоївся великої честі: Господь покликав його до себе в один день із маркізом Бородейлом.
Маркіз жив у Лондоні на Риджент-стрит; старий Баском — біля струмка Кульгавого Оленя, на південному кордоні Техасу. Катастрофа, що вбила маркіза, прибрала вигляду якоїсь мильної бульбашки під назвою «Середньо- та Південноамериканська монополія з видобутку каучуку і червоного дерева», який лопнув. Доля, що посміялася з Баскома, з'явилася до нього в не менше страхітливому вигляді: зграя цивілізованих індіанців із сусідньої території, фахівців із крадіжки худоби, викрала в нього все його стадо, що налічувало чотириста голів. А коли Баском здумав вистежити розбійників, вони його застрелили. Що стосується маркіза, то він, упевнившись, що на кожні п'ятнадцять шилінгів, які в нього залишились, припадає не менше за фунт стерлінгів боргу, пустив собі кулю в лоб і цим зрівняв підсумки обох катастроф.