Але лише за два тижні я мав змогу повністю оцінити Херкімера.
Тієї ночі я прокинувся від криків: «Пожежа!» Я зіскочив із ліжка, одягнувся й вийшов із готелю помилувати око видовищем. Уздрівши, що горить будинок місіс Семпсон, я скрикнув і за дві хвилини був уже на місці події.
Увесь нижній поверх був охоплений полум'ям, навколо стовпилося усе чоловіче, жіноче й собаче населення Роуза, яке репетувало, гавкало, і заважало пожежникам. Айдахо тримали шестеро пожежників, а він щосили намагався вирватися з їхніх лабет. Вони йому доводили, що весь будинок уже палає і хто ввійде туди, вже живим не повернеться.
— Де місіс Семпсон? — запитую я.
— Її ніхто не бачив, — у відповідь сказав один із пожежників. — Вона спить на другому поверсі. Ми намагалися туди пробратися, але не змогли, а драбин наша команда ще не має.
Я вибігаю на місцину, освітлену полум'ям пожежі, й дістаю із внутрішньої кишені довідника. Я засміявся, відчувши його в своїх руках, — мені навіть здається, я здурів був від хвилювання.
— Херкі, друже, — кажу я йому, гортаючи сторінки, — ти жодного разу не обдурив мене й ніколи не полишав у біді. Рятуй, брате, підкажи! — благаю я.
Я потрапив на сторінку 117: «Як діяти у разі нещасного випадку» — пробіг пальцем до низу сторінки й потрапив прямісінько в ціль. Молодець Херкімер, він нічого не забув!
Сторінка 117 повідомляла:
«Задушення внаслідок вдихання диму або газу». Немає нічого кращого за насіння льону. Покладіть кілька насінин у зовнішній куточок ока».
Я заховав довідника знову до кишені й схопив хлопчака, який пробігав повз мене.
— Ось, — кажу я, даючи йому гроші, — лети до аптеки і принеси насіння льону на долар. Та мерщій, ще й матимеш долара за роботу. Тепер, — кричу я, — ми дістанемо місіс Семпсон! — і скидаю піджака й капелюха.
Четверо пожежників та дехто зі спостерігачів хапають мене.
— Іти в дім — іти на вірну смерть, — доводять вони. — Підлога вже почала провалюватися.
— Та скажіть же, трясця його матері! — кричу я і все-ще сміюся, хоч воно й непереливки. — Як же я вкладу насіння льону в око, не маючи того ока?
Я штурхонув ліктями пожежників межи очі, дзиґнув когось іще й завалив боковим ударом останнього. А потім увірвався до будинку. Якщо я помру раніше за вас, то напишу вам листа й повідомлю, чи набагато гірше в чортовому пеклі, аніж було в стінах цього будинку; але втримайтеся поки що від висновків. Я просмажився значно краще за тих курчат, яких подають у ресторані на термінове замовлення. Рятуючись від диму й вогню, я змушений був двічі кидатися на підлогу і ледь-ледь не посоромив Хекімера, але пожежники допомогли мені, пустивши невеличкий струмінь води, і я таки дістався до кімнати місіс Семпсон. Вона від диму вже лежала без тями, тож я загорнув її у ковдру й перекинув через плече. Зрозуміло ж, підлога не була ще така зотліла, як мені доводили, а то чи витримала б вона нашу вагу? Нічого й гадати!
Я відніс її на п'ятдесят ярдів[76] від будинку й поклав на траві. Відразу ж, як і буває, всі двадцять два претенденти на руку місіс Семпсон стовпилися довкола з кухликами води, готові до порятунку бідолашної. Тут примчав і хлопчак із насінням льону.
Я звільнив голову місіс Семпсон. Вона розкрила повіки й каже:
— Це ви, містере Пратте?
— Тихо, — кажу я. — Не говоріть, поки не приймете ліки.
Я обхоплюю її шию рукою й тихенько підіймаю їй голову, а другою рукою розриваю пакета з насінням льону; потім якиайобережніше схиляюся над нею й пускаю кілька насінин у зовнішній куточок її ока.
Цієї миті галопом прилітає сільський лікар, фиркає вусібіч, хапає місіс Семпсон за пульс і цікавиться, що, власне, означають мої ідіотські витребеньки.
— Та куди ж мені до вас, клізмо ходяча, — я не змовчую, — та хоч я й не займаюся постійною лікарською практикою, проте все ж можу апелювати[77] до деяких авторитетів.
Принесли мій піджак, і я дістав свого довідника.
— Гляньте на сторінку сто сімнадцять, — кажу. — Задушення внаслідок вдихання диму або газу. Насіння льону в зовнішній куточок ока, не помиляюся? Я не зможу впевнено сказати, як діє воно: чи як поглинач диму чи як подразник складного гастро-гіпопотамічного нерва, але Херкімер його рекомендує, а він був запрошений до пацієнтки першим. Якщо бажаєте влаштувати консиліум[78], то я не буду суперечити.
Старенький лікар бере книгу й розглядає її крізь окуляри в світлі пожежного ліхтаря.
— Послухайте, містере Пратте, — говорить він, — ви, очевидно, подивилися не на той рядок, коли ставили свій діагноз[79]. Рецепт від задухи повідомляє: «Винесіть хворого якомога швидше на свіже повітря й покладіть на спину, піднявши голову», лляне насіння — це засіб від «пилу й попелу, що потрапили в очі», рядком вище. Але врешті-решт…