— Привіт, Знаменитосте! — кажу я. — Почекай хвилинку, дай-но тобою намилуватися. То що, добре бути дивом нашого століття, чи бімбомом із острова Борнео, чи як там тебе величають у програмі?
— Джеффе Пітерсе, — мовив Коллієр слабеньким голоском. — Відпусти мене, а то штурхону. Я страшенно поспішаю. Руки геть!
— Легше, легше, Еде, — відповідаю я, міцно тримаючи його за петельки. — Дозволь давньому другові надивитися на тебе досхочу. Ти затіяв колосальне шахрайство, сину мій, але про мордобій кинь торочити: на це ти аж ніяк не спроможний. Максимум того, що ти маєш, — так це багато нахабства й геніально порожній шлунок.
Я не помилявся: він був слабким, як вегетаріанська кішка.
— Джеффе, — відбивався він, — я нічого не маю проти того, щоб сперечатися з тобою на цю тему необмежену кількість раундів, якби в мене було півгодини на тренування й чималий шмат біфштекса для тренування. Забрав би дідько того, хто вигадав мистецтво голодування! Хай би його навіки прикували на тому світі за два кроки від бездонного колодязя, наповненого гарячими котлетами. Я кидаю боротьбу, Джеффе. Я дезертирую до ворога. Ти знайдеш міс Дюган у наметі: вона там споглядає живу мумію й учене порося. Вона чудова дівчина, Джеффе. Я б переміг у нашій грі, якби міг витримати без'їстівний стан ще деякий час. Погодься, мій хід із голодуванням був задуманий зі всіма шансами на успіх. Я так і розраховував. Але послухай, Джеффе, кажуть — кохання гори рушить. Повір мені, це брехня… Не кохання, а дзвоник, який кличе на обід, змушує двиготіти гори. Я кохаю Меймі Дюган. Я прожив шість днів без їжі, щоб догодити їй. За цей час я лише одного разу умудрився проковтнути шматок їстівного; це коли я штовхонув татуйованого чоловіка його ж палицею і вирвав у нього сандвіч, який він почав був їсти. Директор оштрафував мене на всю мою платню. Але я пішов сюди не заради грошей, а заради цієї дівчини. Я б відав за неї життя, але за рагу з телятини я віддам мою безсмертну душу. Голод — жахлива річ, Джеффе. І кохання, і справи, і сім'я, і релігія, і мистецтво, і патріотизм — порожні слова, якщо людина голодна.
Так говорив мені Ед Коллієр патетичним тоном. Діагноз поставити було досить легко: вимоги серця й потреби шлунка стали до двобою, і перемогло друге. Ед Коллієр, кажучи щиро, мені завжди подобався. Я покопирсався в думках, щоб сказати хоч якесь жалісливе слово, але не знайшов його.
— А зараз змилостився, — сказав Ед, — відпусти мене. Доля добре пройшлася по мені, але я пройдуся по рестораціях ще краще: очищу всі, які є в місті. Я зариюся по пояс у філе й буду купатися в яєчні з шинкою. Це жахливо, Джеффе Пітерсе, коли чоловік доходить до такого: відмовляється від дівчини заради їжі. Це гірше, ніж з тим — як його? — Ісавом[88], який проміняв своє синівське право на юшку. Але голод — жорстока річ. Вибач мені, Джеффе, але я відчуваю, що десь неподалік смажиться шинка, і мої ноги молять мене поспішити в тому напрямку.
— Смачного, Еде Коллієре, — промовив я, — й не ображайся на мене. Я сам створений неабияким їдцем і співчуваю твоєму лиху.
Цієї миті до нас раптом долинув на крилах вітру міцний запах смаженої свинини. Чемпіон-пісник, вдихнувшу ці пахощі, галопом поскакав у темінь.
Жаль, що цього не бачили культурні пани, які вічно рекламують пом'якшувальний вплив кохання й романтики! Ось вам Ед Коллієр, тонка натура, повна всіляких хитрощів і вигадок. Але він кинув дівчину, володарку свого серця, й перекочував на суміжну територію шлунка в гонитві за мерзенною їжею. Це був ляпас поетам, знущання з найприбутковіших сюжетів белетристики[89].
Зрозуміло, мені ж було надзвичайно цікаво дізнатися, наскільки Меймі засліплена Коллієром і його хитрощами. Я зайшов до намету, в якому розташувалася неперевершена виставка, і знайшов її там. Вона ніби здивувалася, але не виказала збентеження.
— Який гарний вечір сьогодні, — сказав я. — Така приємна прохолода, і зірки всі поставали в першокласному порядку, де їм і треба бути. Чи не хотіли б ви покинути ці побічні продукти тваринного царства й пройтися зі звичайною людиною, чиє ім'я ще ніколи не фігурувало на програмці?
Меймі боязко зиркнула вбік, і я зрозумів, що це означало.
— О, — сказав я. — Мені неприємно говорити вам це, але експонат, який годувався лише повітрям, утік. Він щойно виповз із намету через задні двері. Зараз він уже став одним цілим із половиною всього їстівного в місті.
88
Ісав — біблійний герой, який відмовився від батьківського благословення заради сочевичної юшки.