— Добра стрільба, — мовить вівчар, не змигнувши оком. — Скажіть, а вам не траплялося промахнутися на третьому пострілі? Гарний дощик випав на тому тижні, містере Джедсоне, тепер трава так і піде.
— Чижик, — кажу я, під'їжджаючи поближче до його фасонної конячини, — ваші батьки у захваті нарекли вас іменем Джексон, але ви, без сумніву, виродилися на цвірінькувату пташку. Киньмо ці зайві аналізи дощику й стихій і поговорімо про те, що не входить до словника папуг. У вас з'явилася кепська звичка кататися з молодими дівчатами з Пімієнти. Я знавав пташок, — кажу, — яких підсмажували за дрібніші прогріхи. Міс Віллела, — веду я, — зовсім не потребує гнізда, звитого з овечої шерсті пташиною з породи Джексонів. Отже, або ви кидаєте ці вибрики, або ж наткнетеся в галопі на моє прізвисько «Вірна Смерть», у якому два слова й указівка щонайменше на одну похоронну процесію!
Джексон Птах ледь почервонів, а потім засміявся.
— О містере Джедсоне, — відповідає він, — ви помиляєтеся. Я заїжджав кілька разів до міс Лірайт, але зовсім не з тією метою, про яку думаєте ви. Мій об'єкт суто гастрономічного[98] гатунку.
Я потягнувся по револьвер.
— Кожен вовк, — кажу я, — який посміє нешанобливо…
— Зачекайте хвилинку, — цвірінькає ця пташка, — дозвольте пояснити. Навіщо мені дружина? Глянули б ви на моє ранчо. Я сам собі готую й латаю. Їжа — ось моє єдине задоволення, яке я маю від вирощування овець. Містере Джедсоне, ви смакували коли-небудь млинці, які випікає міс Лірайт?
— Я? Ні, — відповідаю, — я й не знав, що вона займається кулінарними маніпуляціями.
— Це ж золотаві сузір'я, — говорить він, — підрум'янені на амброзійному[99] вогні Епікура[100]. Я б віддав два роки свого життя за рецепт приготування цих млинців. Ось навіщо я їздив до міс Лірайт, — провадив Джексон Птах, — але мені не вдалося вивідати його. Це старовинний рецепт, він оберігається сім'єю ось уже як сімдесят п'ять років. Він передається з покоління в покоління, і чужим його не відкривають. Якби я міг дістати цього рецепта, я пік би сам собі млинці на ранчо й був би щасливою людиною, — так говорив Птах.
— Ви впевнені, — питаю я в нього, — що ви ганяєтеся не за рукою, яка місить млинці?
— Упевнений, — відповідає Джексон. — Міс Лірайт надзвичайно чарівна дівчина, але, повторюю, мої наміри не виходять за межі гастро… — тут він побачив, що моя рука сковзнула до кобури, і змінив фразу: — За межі бажання дістати цього рецепта, — завершив він.
— Не такий ви вже й поганець, — кажу я, намагаючись бути ввічливим. — Я надумав було зробити ваших овець сиротами, але цього разу дозволю вам летіти далі. Але пам'ятайте: чіпляйтеся до млинців, та міцніше, як середній млинець до всієї гірки, і не намагайтеся змішувати підливку з почуттями, а то у вас на ранчо будуть співи, але ви їх не почуєте.
— Щоб вас переконати у моїй щирості, — каже вівчар, — я проситиму вас про допомогу. Міс Лірайт і ви кращі друзі, і, можливо, вона зробить для вас те, чого не бажає зробити для мене. Якщо ви дістанете мені того рецепта, то обіцяю ніколи більше до неї не під'їжджати.
— Оце по-чесному, — сказав я і потиснув руку Джексона Птаха. — Буду радий допомогти і зроблю все, що зможу.
Він повернув до великих заростей кактусів на П'єдре, у напрямку до Шолудивого Віслюка, а я поїхав собі на північний захід, до ранчо Білла Туми.
Лиш через п'ять днів мені вдалося знову заїхати на Пімієнту. Ми з міс Віллелою дуже мило провели вечір у дядечка Емслі. Вона заспівала дещо й таки добре помучила піаніно цитатами з опер. А я показував гримучу змію і розповідав про новий спосіб білування[101] корів, вигаданий Снекі Мак-Фі, і про те, як я колись їздив до Сент-Луїса. Наші взаємини дедалі міцнішали. І от, думаю собі, якщо тепер мені вдасться переконати Джексона Птаха погодитися на переліт, справу зроблено. Тут я пригадую його обіцянку щодо рецепту млинців і вирішую випитати його в міс Віллели й розказати суперникові. А вже тоді, якщо знову спіймаю тут пташку з Шолудивого Віслюка, я їй попідрізую крильця.
Тож годині о десятій я надягаю на обличчя маску облесливості й звертаюся до міс Віллели: «Знаєте, якщо мені щось і подобається більше за вигляд рудого бика на зеленій траві, то це смак доброго смачного гарячого млинця з паточною підливкою».
Міс Віллела аж підскочила на фортепіанному стільці й дивно на мене подивилася.
— Так, — говорить вона, — це дійсно смачно. Як, ви казали, називається та вулиця в Сент-Луїсі, містере Одоме, де ви загубили капелюха?
99
Амброзійний — від амброзія: 1) в давньогрецькій міфології їжа богів, яка давала їм вічну молодість і безсмертя; 2) благовонна мазь.
100
Епікур (341–270 pp. до п.е.) — давньогрецький філософ, який проповідував учення про мету життя людини в отриманні насолод, безтурботності.