— Вулиця млинців, — кажу я, підморгуючи, щоб показати, що мені, мовляв, усе відомо про сімейний рецепт і мене не обдуриш. — Та годі вже, міс Віллело, — не припиняю я атаки, — розповідайте, як ви їх готуєте. Млинці так і кружляють у моїй голові, як фургонні колеса. Тож… фунт крупки, вісім дюжин яєць і ще щось… Що ж там написано в каталозі інгредієнтів[102]?
— Вибачте мені, я на хвилинку, — говорить міс Віллела, оглядає мене скоса і зісковзує зі стільця.
Вона риссю вискочила до іншої кімнати, а потім звідти виходить до мене дядечко Емслі у своєму жилеті й із кухликом води. Він повертається до столу по склянку, і я бачу в його задній кишені багатозарядку.
«Оце тобі! — думаю я. — Ця сімейка, видно, добре-таки дорожить своїми кулінарними рецептами, якщо захищає їх зі зброєю. Я було знав сім'ї, так вони не взялися б за зброю навіть у разі кровної ворожнечі».
— Випий-но ось це, — каже дядечко Емслі, подаючи мені склянку води. — Ти занадто багато їздив сьогодні верхи, Джеде, та все під сонцем. Спробуй думати про щось інше.
— Ти знаєш, як пекти млинці, дядьку Емслі? — запитав я.
— Ну, я не зовсім знаюся в їх анатомії, — городить дядечко Емслі, — але мені здається, треба взяти більшенько сковорідок, трішки тіста, соди й кукурудзяного борошна й змішати все це як слід із яйцями й сироваткою. А що, Джеде, старий Білл знову збирається навесні гнати худобу в Канзас-Сіті?
Тільки цю млинцеву специфікацію і вдалося мені видобути того вечора. Не дивно, що Джексон Птах погорів на цій справі. Одне слово, я припинив допит і недовго поговорив з дядечком Емслі про худобину й циклони. А потім зайшла міс Віллела і сказала: «На добраніч», і я помчав до себе на ранчо.
За тиждень я зустрів Джексона Птаха, коли той від'їздив від дядечка Емслі, а я направлявся до нього. Ми зупинилися на дорозі й перекинулися дріб'язковими фразами:
— Ну що, ще не дістали списку деталей для ваших рум'янчиків? — запитав я його.
— Уявіть собі, ні, — відповідає Джексон, — і, гадаю, з цього нічого не вийде. А ви намагалися?
— Спробував якось, — кажу я, — та це все одно, що виманювати з нори лугового собачку горіховими шкаралупами. Цей рецепт млинців — талісман якийсь, якщо судити з того, як вони за нього тримаються.
— Я майже готовий відступитися, — говорить Джексон із таким відчаєм у голосі, що я навіть відчув жалість до нього. — Але мені страшенно хочеться знати, як випікати ці млинці, щоб насолоджуватися ними на моєму усамітненому ранчо. Я не сплю ночами, все згадую, які ж вони таки прекрасні.
— Не зупиняйтеся, домагайтеся, — раджу я йому, — і я теж буду. Врешті-решт хтось та й накине йому аркана на роги. Ну, до побачення, Джексе.
Як бачиш, у той час ми були в щонаймирніших стосунках. Коли я переконався, що він не упадає за міс Віллелою, я з неабиякою терплячістю мирився з цим рудим замірком. Бажаючи задовольнити запити його апетиту, я, як і раніше, намагався випитати у міс Віллели заповітного рецепта. Та лиш тільки я говорив слово «млинці», в її очах відразу ж з'являвся відтінок туманності й стурбованості, й вона намагалася змінити тему. Якщо ж я наполягав, вона вискакувала з кімнати й висилала до мене дядечка Емслі з кухликом води й кишеньковою гаубицею.
Одного разу я прискакав до крамнички з величезним букетом блакитної вербени. Дядечко Емслі подивився на букета зіщулившись і говорить:
— Не чув новини?
— Худоба подорожчала?
— Віллела і Джексон Птах одружилися вчора в Палестині, — каже він. — Сьогодні вранці отримав листа.
Я впустив букета в діжку з сухарями і почекав, доки новина, відкалатавши в моїх вухах, шугонула до верхньої лівої кишені сорочки, не вдарила мене, нарешті, по ногах.
— Повтори, будь ласка, дядечку Емслі, це ще раз, — кажу я, — може, слух обдурив мене і ти лише сказав, що першокласні телиці йдуть по чотири вісімдесят за голову або щось таке?
— Повінчалися вчора, — говорить дядечко Емслі, — й вирушили у весільну подорож до Вако й на Ніагарський водоспад. Невже ти весь час нічого не помічав? Джексон Птах підбивався до Віллели саме від того дня, як він запросив її покататися.
— З того дня! — закричав я. — Якого ж біса він плів мені про млинці? Поясни ти мені…
Коли я сказав «млинці», дядечко Емслі підскочив і подався назад.
— Хтось із мене пожартував з цими млинцями, — кажу я, — і я дізнаюся. Тобі ж, упевнений, усе відомо. Розповідай, або я, не відходячи з місця, замішу з тебе млинці.
Я перескочив через прилавок до дядечка Емслі. Він потягся до кобури, але його кулемет був у шухляді й він не дотягнувся до неї два дюйми. Я ухопив його за комір сорочки і штурхонув у куток.