Одного разу Ріплі Гівнс поїхав верхи на ранчо «Два В'язи», щоб дізнатися про зниклих одноліток. Назад він вирушив пізно, і сонце вже сідало, коли він досяг переправи Білого коня на річці Нуесес. Від переправи до його табору було шістнадцять миль, до садиби ранчо Еспіноза — дванадцять. Гівнс стомився. Він вирішив заночувати біля переправи.
Річка в цьому місці утворила красивий затон. Береги густо поросли великими деревами та чагарником. За п'ятдесят ярдів від затону галявини вкривала кучерява мескітова трава — вечеря для коня і ліжко для вершника. Гівнс прив'язав коня і розклав пітники для просушування. Він сів, притулившись до дерева, і скрутив цигарку. Із чагарників, що оточували річку, раптом почувся лютий, розкотистий рев. Кінь затанцював на прив'язі і запирхав, почувши небезпеку. Гівнс, продовжуючи пихкати цигаркою, не кваплячись підняв із землі свій пояс і про всяк випадок повернув барабан револьвера. Велика щука гучно плеснула в затоні. Маленький бурий кролик обскакав кущ «котячої лапки» і сів, поводячи вусами і глузливо поглядаючи на Гівнса. Кінь знову став скубти траву.
Коли на заході сонця мексиканський лев співає сопрано[106] біля річки, зовсім не зайвими є заходи безпеки. Можливо, його пісня говорить про те, що молоді телята і жирні баранчики трапляються рідко і що він палає плотолюбним бажанням познайомитися з вами.
У траві валялася порожня бляшанка з-під фруктових консервів, кинута тут якимсь подорожанином. Побачивши її, Гівнс скрикнув від задоволення. У кишені його куртки, прив'язаної до сідла, було трохи меленої кави. Чорна кава і цигарки! Чого ще треба ковбою?
За дві хвилини Гівнс розклав невелике веселе багаття. Він узяв бляшанку і пішов до затону. Не дійшовши п'ятнадцяти кроків до берега, він побачив ліворуч себе коня під жіночим сідлом, який скуб траву. А коло самої води підіймалася з колін Жозефа О'Доннел. Вона щойно напилась і тепер обтрушувала з долонь пісок. За десять ярдів праворуч від неї Гівнс побачив мексиканського лева, напівприхованого гілками саквісти. Його янтарні очі виблискували голодним вогнем; за шість футів від них виднівся кінчик хвоста, витягнутого прямо, як у пойнтера. Звір трохи розгойдувався на задніх лапах, як усі представники котячої породи перед стрибком.
Гівнс зробив, що міг. Його револьвер валявся в траві, до нього було тридцять п'ять ярдів. З голосним криком Гівнс кинувся між левом і принцесою.
Сутичка, як згодом розповідав він, була короткою і дещо безладною. Прибувши на місце атаки, Гівнс побачив у повітрі смугу диму і почув два негучні постріли. Потім сто фунтів мексиканського лева гепнулися йому на голову і важким ударом притисли до землі. Він пам'ятає, як закричав: «Відпусти, це не за правилами!», потім виповз з-під пуми, мов черв'як, із набитим травою та грязюкою ротом і великою ґулею на потилиці в тому місці, яким він ударився об коріння в'яза. Лев лежав нерухомо. Роздосадуваний Гівнс, запідозривши якусь каверзу, насварився на нього кулаком і крикнув: «Зачекай, я ще з тобою…» — і тут опам'ятався.
Жозефа стояла на колишньому місці, спокійно перезаряджаючи тридцятивосьмикаліберний револьвер, оздоблений сріблом. Особлива влучність їй цього разу не знадобилась: голова звіра являла собою набагато легшу мішень, ніж бляшанка з-під томатів, що крутиться на кінці вірьовки. На устах дівчини і в темних очах грала зухвала посмішка. Невдалий лицар-рятівник відчув, як фіаско[107] вогнем палить йому серце. Ось де трапилася нагода, про яку він так мріяв, але все відбулося під знаком Момуса, а не Купідона[108]. Сатири в лісі вже, певне, хапалися за боки, заходячись пустотливим беззвучним сміхом. Розігралося щось на кшталт водевіля «Сеньйор Гівнс та його кумедний двобій із чучелом лева».
— Це ви, містере Гівнсе? — мовила Жозефа своїм повільним млосним контральто[109]. — Ви мало не зіпсували мені постріл своїм криком. Чи не забили ви собі голову, коли впали?
106
Сопрано — в музиці: високий (жіночий) голос або партія в хорі чи ансамблі, що складається з високих голосів.
108
Момус — у римській міфології божество сміху, покровитель комедії, Купідон — божество кохання.