Але найдивнішими були стосунки, які виникли між Мак-Гайром і господарем дому. Хворий зневажливо ставився до свого благодійника, як примхливе, зманіжене дитя зневажає занадто доброго батька. Коли Рейдлер бувало від'їжджав із дому, на Мак-Гайра нападала хандра й він замикався в смутному мовчанні. Але як тільки Рейдлер переступав поріг, Мак-Гайр накидався на нього з найїдкішими, найболючішими докорами. Поведінка Рейдлера стосовно свого підопічного була так само незрозумілою. Рейдлер, здавалося, й сам повірив усім тим страшним звинуваченням, які йому закидав Мак-Гайр, і почував себе жорстоким гнобителем і тираном. Він, очевидно, вважав себе цілком відповідальним за стан здоров'я свого гостя і з покаянним виглядом терпляче й сумирно вислуховував усі його нападки.
Якось Рейдлер сказав Мак-Гайру:
— Спробуй більше бувати на повітрі, синку. Бери мою таратайку й катайся хоч щодня. А ні — то поживи з тиждень-два із хлопцями на вигоні. Я б тебе там добре влаштував. На свіжому повітрі та до землі поближче — це б швидко поставило тебе на ноги. Я знав був одного хлопця з Філадельфії — ще гірше хворів, ніж ти, а як трапилося йому заблукати на Гваделупі й два тижні проценти на овечому пасовищі та поспати на голій землі, так одразу почав одужувати. Повітря й земля — цілюща штука. Або покатайся верхи. У мене є смирна конячина…
— Що я вам зробив? — вискнув Мак-Гайр. — Невже я вам замилював очі? Примушував привозити мене сюди? Прохав цього? Тепер — іди собі на вигін! Ви уже б штриконули ножем, чого його кота за хвоста тягти! Скакай верхи! А я ноги ледве волочу! Оце так! П'ятирічна дитина надає мені стусанів — я й від них не зможу ухилитися. І все це ваше прокляте ранчо — це воно мене доконало. Тут нічого їсти, нічого подивитися, ні з ким поговорити, крім орди троглодитів, які не відрізняють боксерської груші від салату з омарів!
— У нас тут справді нуднувато, — засмучено виправдовувався Рейдлер. — Усього вдосталь — але все просте. Але якщо щось потрібно, то попросимо хлопців, вони привезуть із міста.
Чед Мерчисон, ковбой із табору Серкл Бар, першим висловив підозру, що Мак-Гайр — хитрун і симулянт[127]. Чед привіз для нього кошик винограду за тридцять миль, прив'язавши його до луки сідла й дав чотири милі гаку. Пробувши недовго в накуреній кімнаті, він вийшов звідти й прямо виклав свої підозри господареві:
— Рукав нього — твердіша від алмазу, — сказав Чед. — Коли він познайомив мене з «прямим коротким у сонячне сплетіння», так я подумав, що мене мустанг брикнув. Хлопець безсовісно водить вас за носа, Керте. Він такий само хворий, як я. Соромно сказати, але цей покидьок просто бреше вам, щоб пожити тут задарма.
Однак прямодушний скотар пропустив повз вуха підозри Чеда, і якщо за декілька днів потому він і піддав Мак-Гайра медичному огляду, це було зроблено без будь-якої задньої гадки.
Якось опівдні двоє чоловіків під'їхали до ранчо, вилізли з екіпажу, прив'язали коней, зайшли в дім і залишилися підобідати: кожен вважає себе раз і назавжди запрошеним до столу — такий звичай у цих краях. Одним із прибульців виявився світилом медицини із Сан-Антоніо, чиї дорогі поради знадобилися коров'ячому магнатові, який потрапив під сліпу кулю. Тож зараз лікаря везли на станцію, де він мав сісти на поїзд. Після обіду Рейдлер відкликав його вбік і, тицяючи двадцятидоларового папірця тому в руку, сказав:
— Лікарю, не відмовтесь оглянути одного хлопця — він тут, у сусідній кімнаті. Боюся, що в нього сухоти на останній стадії. Мені б хотілося знати, чи дуже він кепський і що ми можемо для нього зробити.
— Скільки я вам винен за обід, яким ви мене почастували? — засміявся лікар, дивлячись поверх окулярів на господаря. Рейдлер заховав свої двадцять доларів назад до кишені. Лікар швидко пройшов до кімнати Мак-Гайра, а скотар присів на купу сідел, навалену в кутку галерейки, й налаштувався проклясти себе у разі, якщо медичний висновок виявиться невтішним.
За декілька хвилин лікар бадьорим кроком вийшов із кімнати Мак-Гайра.
— Ваш хлопець, — сказав він Рейдлеру, — здоровіший за мене. Легені в нього чисті, як щойно надрукований долар. Пульс нормальний, температура й дихання — теж. Видих — чотири дюйми. Ані найменших ознак захворювання. Звичайно, я не проводив бактеріологічного аналізу[128], але запевняю, що туберкульозних бацил[129] у нього немає. Можете поставити моє ім'я під діагнозом. Навіть тютюн і застояне повітря йому не зашкодили. Він кашляє? Так скажіть йому, що це не обов'язково. Вас цікавить, що можна для нього зробити? Моя порада — відправте його ставити телеграфні стовпи або об'їжджати мустангів. Ходімо, наші коні готові. Хай щастить, сер. — І, як подих свіжого вітру, лікар полетів далі.
127
Симулянт — людина, яка вдає хвору або зображує її симптоми з метою ввести когось в оману.