— Два тижні він провалявся отак, — продовжував кухар, — ані слова не промовив ні до кого, а потім…
Тупіт, здавалося, як з неба грім, струсонув повітря, і два десятки молодих кентаврів[133], вилетівши із заростей, увірвалися до табору.
— Пресвяті дракони і гримучі змії! — вигукнув кухар і заметався на всі боки. — Хлопці відірвуть мені голову, якщо я їм не подам вечерю за три хвилини.
Але очі Рейдлера були прикуті до дрібного засмаглого хлопчака, який, весело виблискуючи зубами, зіскочив із коня біля яскравого вогнища. Він не був схожий на Мак-Гайра, проте…
Мить по тому Рейдлер тиснув тому руку, схопивши другою за плече.
— Синку, синку, ну як ти? — через силу говорив він.
— Поближче до землі, ви казали? — закричав Мак-Гайр, стиснувши руку Рейдлера залізними лещатами своїх. — Я так і вчинив — і, як бачите, здоровий і сили додалося. І зрозумів, зізнаюся, якого опудала я із себе вдавав. Дякую, старий, що прогнали мене сюди! А добре-таки сталося зі старим пугачем? Я бачив у вікно, як він вибивав зорю[134] на грудях у того мексиканського хлопця.
— То чом же ти мовчав, пся крев? — загримів скотар. — Чому не сказав, що лікар оглянув не тебе?
— Та припиніть! Не морочте мені голову, — пробурчав Мак-Гайр, відразу наїжачившись, як колись. — Ви ж навіть не запитали мене? Ви виголосили свою промову й викинули мене геть, і я вирішив, хай буде, як є. Але знаєте, приятелю, ці скачки з коровами — досить цікаве заняття. І хлопці тут вищого ґатунку — краща команда, з якою мені коли-небудь доводилося їздити. Ви мені дозволите залишитися тут, друже?
Рейдлер запитливо глянув на Росса Харгіса.
— Цей паршивець, — ніжно сказав Росс, — найзавзятіший загонич на всі ковбойські табори. А вже як б'ється, то тільки встигай відмахуватися.
Серце і хрест
Белді Вудс потягнувся за пляшкою і дістав її. За чим би Белді не тягнувся, він зазвичай… але мова тут не про Белді. Він налив собі втретє, на палець вище, ніж першого та другого разу. Белді був за консультанта, а консультанта треба оплачувати.
— Будь я тобою, я був би королем, — заявив Белді так переконливо, що аж кобура його рипнула і задзвеніли шпори.
Веб Ігер зсунув на потилицю свого широкого капелюха і скуйовдив світле волосся. Але перукарський прийом йому не допоміг, і він зробив за прикладом більш винахідливого Белді.
— Коли чоловік одружується з королевою, це не означає, що вона має стати двійкою[135], — виголосив Веб, підсумовуючи свої біди.
— То звичайно, — сказав Белді, переповнений співчуттям, усе ще знемагаючи від спраги і щиро захоплюючись порівнянням аналізу життя з гральними картами. — По праву ти король. На твоєму місці я вимагав би перездачі. Тобі підсунули не ті карти… Я скажу тобі, хто ти такий, Вебе Ігере.
— Хто? — запитав Веб, і в його блакитних очах блиснула надія.
— Ти принц-консорт[136].
— Легше, — застеріг Веб, — я ніколи тебе так не лаяв.
— Це титул, — пояснив Белді, — який побутує поміж картярських чинів; але він не бере взяток[137]. Зрозумій, Вебе, це тавро, яким у Європі мітять деяких тварин. Уяви, що ти, або я, або якийсь голландський герцог одружується з персоною королівської сім'ї. То ж із часом наші дружини стають королевами. А ми — королями? Дідька лисого! На коронації наше місце десь поміж першим конюхом малих королівських конюшень і дев'ятим великим охоронцем королівських покоїв. Від нас тільки й користі, що ми знімаємося на фотографіях і відповідаємо за появу нащадка. Це гра з пасткою. Так, Вебе, ти принц-консорт. І якби мені випало бути на твоєму місці, я б улаштував міжцарів'я або щось подібне. Я став би королем, якби мені навіть довелося змішати до біса всі карти.
І Белді спорожнив склянку на підтвердження своїх слів, гідних Варвіка, творця королів[138].
— Белді, — сказав Веб урочисто, — ми багато років пасли корів в одному таборі. Ще хлопчаками ми гасали по одному й тому самому пасовищу й витоптували одні й ті ж самі стежки. Тільки тебе я посвячую в сімейні справи. Ти був звичайним об'їждчиком на ранчо Нопаліто, коли я одружився з Сантою Мак-Алістер. Тоді я був старшим; а що тепер? Я значу менше, ніж пряжка на вуздечці.
— Коли старий Мак-Алістер був королем худоби в Західному Техасі, — підхопив Белді з диявольською вкрадливістю, — і ти був козирем. Ти був на ранчо тим самим господарем.
138
«Творець королів» — прізвисько англійського графа Варвіка (1428–1471), державного діяча, зусиллями якого 1461 р. на англійський престол був посаджений Едуард IV.