— Ти приїхав, щоб бути вбитим? — сказав він. — Сьогодні не доведеться. Я нещодавно послав по тебе мексиканця. Санта хоче тебе бачити. Іди до тієї кімнати і поговори з нею. А потім виходь і поговоримо ми з тобою.
Санта лежала у ліжку дуже хвора. Але вона ніби й посміхнулася, і наші руки зчепилися. Я сів біля ліжка як був — брудний, зі шпорами, у шкіряних штанях і таке інше.
— Кілька годин мені ввижався тупіт копит твого коня, Вебе, — шепоче вона. — Я була впевнена, що ти приїдеш. Ти побачив знак?
— Як тільки повернувся до табору, — кажу я. — Він був намальований на мішку з картоплею й цибулею.
— Вони завжди разом, — говорить вона ніжно, — завжди разом у житті.
— Разом вони прекрасні, — кажу я їй, — з тушкованим м'ясом.
— Я маю на увазі серце і хрест, — відповідає вона. — Наш знак. Кохання і страждання — ось що воно означає.
Там ще був і старий Док Месґров, який пив віскі й помахував віялом із пальмового листка. І ось незабаром Санта засинає. Док прикладає долоню до її лоба й каже мені: «Ви непоганий жарознижувальний засіб. Але зараз вам краще піти, тому що, відповідно до діагнозу, вас не можна приписувати у великих дозах. З дівчиною буде все гаразд, коли вона прокинеться».
Я вийшов і зустрів старого Мак-Алістера.
— Вона спить, — сказав я. — Тепер ви можете робити із мене решето. Скористайтеся нагодою: я залишив свою рушницю на сідлі.
Старий засміявся і каже мені:
— Який мені зиск із того, що я нашпигую свинцем кращого управителя в Західному Техасі? Де я знайду ще такого? Я чому кажу, що ти добра мішень? Тому що ти набиваєшся мені в зяті. У члени родини ти, Вебе, мені не годишся. Але використовувати тебе на Нопаліто я можу, якщо ти не будеш потикати носа на садибу. Піднімайся нагору й лягай у ліжко, а коли виспишся, ми з тобою це обговоримо.
Белді Вудс насунув капелюха і скинув ногу з сідельної луки. Веб натягнув віжки, і його застояна конячина затупцювалася. Церемонно, як і заведено на Заході, чоловіки потиснули один одному руки.
— Бувай, Белді, — сказав Веб, — дуже радий, що побачив тебе і поговорив з тобою.
Коні рвонули з таким шумом, мов піднялася зграя перепелів, і вершники помчали до різних точок горизонту. Від'їхавши ярдів[142] на сто, Белді зупинив коня на вершині голого пагорба і закричав. Він погойдувався в сідлі. Якби він ішов пішки, земля похитнулася б під ним і звалила б його. Але в сідлі він завжди зберігав рівновагу, сміявся з віскі й зневажав центр ваги.
Почувши сигнал, Веб розвернувся в сідлі.
— На твоєму, місці, — долетів пронизливий зі знущанням голос Белді, — я був би королем.
Наступного ранку, о восьмій годині, Бед Тернер скотився із сідла перед будинком у Нопаліто й подався, брязкаючи шпорами, до галереї. Цього ранку Бед мав гнати гурт рогатої худоби в Сан-Антоніо. Місіс Ігер була на галереї й поливала гіацинт у червоному глиняному горщечку.
«Король» Мак-Алістер передав своїй доньці багато позитивних якостей: свою рішучість, свою веселу мужність, свою уперту самовпевненість, свою гордість короля худоби. Темпом Мак-Алістера завжди був allegro[143], а манерою — fortissimo[144]. Санта успадкувала їх, але в жіночому вигляді. Багато в чому вона нагадувала свою матір, яку покликали на інші, безмежні зелені пасовища задовго до того, як зростаючі череди корів надали цьому дому королівської величності. У неї була струнка збита фігура матері та її спокійна ніжна краса, яка пом'якшувала суворість владних очей і по-королівському незалежний вигляд Мак-Алістера.
Веб стояв у кінці галереї з декількома управителями, які приїхали з різних таборів по розпорядження.
— Привіт! — сказав Бед коротко. — Кому в місті здати худобу? Барберу, як звичайно?
Відповідати на такі питання було прерогативою королеви. Усі найважливіші важелі господарства — купівлю, продаж і розрахунки — вона тримала у своїх спритних пальчиках. Управління худобою було повністю віддане її чоловікові. За часів «короля» Мак-Алістера Санта була його секретарем і помічником. І вона продовжувала свою роботу розумно і з вигодою. Але перш ніж вона встигла відповісти, принц-консорт заговорив зі спокійною рішучістю:
— Здай це стадо до загонів Циммермана і Несбіта. Я говорив про це нещодавно з Циммерманом.
Бед повернувся на своїх високих підборах.
— Зачекайте, — швидко гукнула до нього Санта. Вона поглянула на чоловіка, і здивування відбивалося в її упертих сірих очах.