Уже кілька років у Нопаліто проводилися досліди над англійською породою худоби, яка з аристократичною зневагою дивилася на техаських довгорогих. Досліди дали задовільні результати, і для голубокрівок[146] відвели окреме пасовище. Слава про них розлетілася преріями, ярами й заростями, куди лише міг дістатися вершник. На інших ранчо прокинулися, протерли очі і з певним незадоволенням поглянули на довгорогих.
І в результаті засмаглий, спритний, франтуватий юнак із шовковою хусткою на шиї, прикрашений револьверами у супроводі трьох мексиканських ковбоїв, якось спішився на ранчо Нопаліто і вручив «королеві» ділового листа такого змісту:
«Місіс Ігер. — Ранчо Нопаліто.
Вельмишановна пані!
Мені доручено власниками ранчо Секо закупити 100 голів телят — дво- і триліток сессекської породи, яку розводите ви. Якщо ви можете виконати це замовлення, не відмовте передати худобу людині, яка передасть листа. Чек буде відправлено вам негайно.
З повагою Вебстер Ігер, управитель ранчо Секо».
Справа є справа, навіть — я мало не написав: «особливо» — в королівстві.
Цього ж вечора сто голів худоби пригнали з пасовища й зачинили в кораль біля будинку, щоб передати його вранці.
Коли споночіло і дім затих, не відомо, чи кинулася Санта Ігер обличчям у подушку, притискаючи цього ділового листа до грудей, ридаючи й вимовляючи те ім'я, якому гордість (її чи його) не дозволяла злетіти з уст багато днів? Чи ж вона з властивою їй діловитістю підшила його до інших паперів, зберігаючи спокій і витримку, гідні королеви худоби? Здогадайтеся, якщо бажаєте, але королівська гідність священна. І все приховане завісою. Однак про дещо ви все ж дізнаєтеся.
Опівночі Санта, накинувши темну, просту сукню, тихо висковзнула з будинку. Вона на мить зупинилася під дубами. Прерія була немов у тумані, і місячне сяйво, мерехтячи крізь невидимі частинки тремтливого серпанку, здавалося блідо-рожевим. Але шпаки-пересмішники висвистували на кожній зручній гілці, безліч квітів насичували ароматом повітря, а на галявинці пустував просто-таки дитячий садок — малесенькі примарні кролики. Санта повернулася обличчям на південний схід і послала в той бік три повітряних поцілунки. Все одно підглядати було нікому.
Потім вона безшумно пішла до кузні, яка знаходилася за п'ятдесят ярдів. Про те, чим вона там займалася, можна лише здогадуватися. Але горн розпікся, і долинало легке постукування молотка, яке, мабуть, можна почути, коли купідон[147] загострює свої стріли.
Незабаром вона вийшла, тримаючи в одній руці якийсь дивної форми предмет із ручкою, а в другій — переносну жаровню, які можна побачити в таборах таврувальників. Освітлена місячним сяйвом, вона швидко добігла до корралю, куди був зігнаний сессекський скот. Вона відчинила ворота й прослизнула туди. Сессекська порода була в основному темно-рудою, але була в цьому гурті й одна молочно-біла телиця, примітна з-поміж інших.
І ось Санта скинула з плечей щось, чого ми раніше не помітили, — ласо[148]. Вона взяла петлю в праву руку, а змотаний кінець у ліву і протовпилася в гущавину стада. Її мішенню була біла телиця. Вона метнула ласо, воно зачепило ріг і зіскочило. Санта ще раз метнула — ласо обвило передні ноги телиці, і вона важко впала. Санта кинулася до неї, як пантера, але телиця підхопилася, штурхонула й повалила її, як пушинку. Санта спробувала ще раз. Стривожена худоба тісною масою товклася біля стін коралю. Цей кидок був успішним; біла телиця знову припала до землі, і, перш ніж вона змогла піднятися, Санта швидко закрутила ласо довкола стовпа, зав'язала його простим, але міцним вузлом і метнулася до телиці з путами із сирицевої шкіри. За хвилину ноги тварини були сплутані, і Санта, зморена й задихана, на мить прихилилася до стіни коралю.
Потім вона швидко підбігла до жаровні, яку залишила біля воріт, і притягла дивної форми тавро, розпечене до білого жару.
Рев приниженої білої телиці, коли тавро торкнулося до неї, мав би розбудити слухові нерви і сумління підданих Нопаліто, які могли б перебувати поблизу, але цього не сталося. І в найглибшій нічній тиші Санта, як пташина, полетіла додому, впала на ліжко і заридала… Заридала так, немов у королев такі ж серця, як і в дружин звичайних ранчменів[149], і ніби королеви охоче зроблять із принців-консортів королів, якщо вони прискакають із-за пагорбів, із блакитної далини.
146
Голубокрівка — яка має «голубу кров», тобто родовита, породиста, аристократична порода.
147
Купідон — у давньоримській міфології бог кохання; найчастіше красивий хлопчик чи юнак.
149
Ранчмен — від слів «ранчо» — садиба та господарство для вирощування худоби, і «мен» — чоловік.