Містер Фінк з'явився о сьомій, проштемпельований печаттю домування. Удалину його не тягнуло з дому, де все було милим, звичним, знайомим. Він був подібен до людини, що встигла вскочити в трамвай, анаконди, що проковтнула свою жертву, до лежачого каменя.
— Смачно, Марте? — спитала місіс Фінк, яка весь свій запал уклала в приготування вечері.
— М-м-м-так, — буркнув містер Фінк.
Повечерявши, він заглибився в читання газет. Він сидів у шкарпетках, без черевиків.
Повстань, о новий Данте, й оспівай закуток пекла, призначений для людини, яка сидить вдома у шкарпетках! А ви, мучениці сімейних уз та обов'язку, що стійко витримали це випробування шовковими, нитяними, бавовняними, шерстяними і фільдеперсовими, невже відринете ви нову пісню?
Наступного дня був День Праці[189]. Містера Кессиді і містера Фінка чекав цілодобовий відпочинок. Праця готувалася до тріумфального походу містом і до інших розваг.
Зранку місіс Фінк віднесла місіс Кессиді викрійку. Мейм уже наділа нову блузку. Навіть її підбите око випромінювало святкове сяйво. Джек, чиє розкаяння набуло практичних форм, запропонував захопливу денну програму, що включала прогулянки в парках, пікніки[190] та пиво.
Киплячи заздрісним обуренням, місіс Фінк повернулася до себе нагору. Щаслива Мейм, на чию долю так рясно випадають синці, за якими так швидко іде слідом примочка. Але невже щастя судилося лише їй одній? Хто сказав, що Мартін Фінк гірший за Джека Кессиді? То чому його дружині довіку лишатися неприголубленою і небитою? Думка, блискуча і зухвала, раптом сяйнула в голові місіс Фінк. Вона доведе Мейм, що інші чоловіки також уміють попрацювати кулаками і потім приголубити дружину не гірше, ніж якийсь Джек.
Свято у Фінків очікувалося суто номінальне. На кухні з вечора мокла в баліях накопичена за півмісяця білизна. Містер Фінк сидів у шкарпетках, читаючи газету. Очевидно, так і мав минути День Праці.
Заздрість здіймалась у грудях місіс Фінк і, захльостуючи цю заздрість, — відчайдушна рішучість. Якщо чоловік не хоче її вдарити, якщо він не бажає таким чином довести свою чоловічу гідність, свої прерогативи[191] і повагу до сімейного вогнища, його треба підштовхнути до виконання обов'язку.
Містер Фінк запалив трубку і безтурботно пошкріб щиколотку пальцем одягнутої у шкарпетку ноги. Він застигнув у межах сімейного ладу, як застигає на скориночці пудингу прозорий жир. Саме таким і уявлявся йому його монотонний елізіум[192]: оглядати компактно втиснений у газетні стовпці далекий світ під затишні сплески мильної води в баліях і вир приємних запахів, які свідчили про те, що сніданок прибрано зі столу, а незабаром буде обід. Можна назвати чимало такого, що не спадало йому на думку, але особливо далекий він був від думки побити дружину.
Місіс Фінк відкрила кран з гарячою водою і занурила в піну пральну дошку. Знизу почувся радісний сміх місіс Кессиді. Він прозвучав як знущання, наче Мейм хизувалася своїм щастям перед обійденою подружніми кулаками подругою. І місіс Фінк вирішила: час!
Немов фурія[193], накинулася вона на чоловіка.
— Ледар нещасний! — крикнула вона. — Пораюсь тут, перу на нього, потвору, так що ледве руки не відвалюються, а йому начхати. Чоловік ти мені чи колода безчуттєва?
Містер Фінк, скам'янівши з подиву, упустив газету. Місіс Фінк, побоюючись, що недостатньо роздратувала чоловіка і він не ризикне її ударити, сама підскочила до нього і завдала нищівного удару в щелепу. Цієї миті її охопив приплив такої пристрасної любові до чоловіка, якої вона вже давно не відчувала. Повстань, Мартіне Фінку, і здійсни свої суверенні[194] права! Їй потрібно, їй необхідно було відчути важкість його кулака… ну, просто, щоб знати, що він її любить… ну, просто, щоб знати це.
Містер Фінк схопився на ноги — Меггі швидко нагородила його ще одним розмашистим свінгом у щелепу. Потім, заплющивши очі й завмираючи від страху і щастя, вона чекала, шепотіла про себе його ім'я і навіть подалася вперед назустріч жаданому стусану.
Поверхом нижче містер Кессиді із присоромленим і зніяковілим виглядом запудрював синяк під оком дружини, готуючись до виходу у світ.
Раптом зверху долинув пронизливий жіночий голос, потім почулися стукіт, тупотіння, метушня, гуркіт перекинутого стільця — безсумнівні ознаки сімейного конфлікту.