О пів на восьму Платт і міс Ешер уже сиділи в ресторані на Бродвеї. На міс Ешер було щось чорне, напівпрозоре, простого крою. Платт не знав, що його супутниця лише виконує один зі своїх службових обов'язків.
З ненав'язливою допомогою досвідченого офіціанта йому вдалося замовити цілком пристойний обід, де не вистачало лише традиційної бродвейської приманки.
— Ви не проти, якщо мені принесуть щось випити? — блиснувши посмішкою, запитала міс Ешер.
— Авжеж, звичайно, — озвався Платт. — Усе що заманеться.
— Сухий мартіні, — сказала вона офіціанту.
Але коли келих був перед нею, Платт простягнув руку і відхилив його вбік.
— Що це? — запитав він.
— Коктейль, звичайно.
— Я гадав, ви замовляєте собі щось подібне до чаю. А це ж спиртне. Вам не треба його пити. Як вас звати?
— Близькі друзі, — крижаним тоном озвалася міс Ешер, — звуть мене Елен.
— Послухайте, Елен, — заговорив, нахиляючись до неї, Платт. — Ось уже не знаю який рік кожного разу, коли в прерії розпускаються весняні квіти, мене долають думки про когось, кого я ніколи не бачив, про кого й не чув. Це ви, я одразу зрозумів, коли вас побачив. Завтра я повертаюся до себе, і ви поїдете зі мною. Поїдете, я це знаю з того самого часу, як ви вперше кинули на мене погляд. І не здумайте противитись, цей номер не пройде. Ось подивіться, яку штучку я щойно вам купив.
Він щиглем переправив їй через стіл перстень із солітером у два карати[198]. Міс Ешер відштовхнула його назад виделкою.
— Тримайтеся в межах, — суворо сказала вона.
— Я коштую двісті тисяч доларів, — продовжував Платт. — Я збудую для вас найрозкішніший будинок у Західному Техасі.
— Вам і за двісті мільйонів не купити мене, містере Закупнику, — відповіла міс Ешер. — Не очікувала я, що мені доведеться вас спиняти. Спершу ви здалися мені не схожим на інших, але, мабуть, усі ви однакові.
— Хто всі?
— Закупники. Ви думаєте, якщо дівчині доводиться обідати з вами, щоб не втратити роботу, це дає вам право говорити їй усе, що спало на думку? Гаразд, кінчимо. Я вважала вас не таким, як інші, тепер бачу, що помилилась.
Платт раптом грюкнув рукою по столу, осяяний якоюсь щасливою здогадкою.
— Пригадав! — вигукнув він, радіючи. — Ділянка Ніколсона в північному районі. Там великий дубовий гай і природне озеро. Старий будинок можна знести, а новий ми збудуємо якнайдалі від дороги.
— Вгамуйтесь! — сказала міс Ешер. — Шкода спускати вас із хмар, але з вашим братом не можна інакше. До моїх обов'язків входить супроводжувати вас у ресторан і розважати, щоб вам не розхотілося купувати у старого Зіззі костюми, тільки не сподівайтесь, що в одному з куплених костюмів ви знайдете мене.
— Ви хочете сказати, — мовив Платт, — що так само ходите по ресторанах і з іншими клієнтами і всі вони… усі говорять вам те, що тільки-но говорив я?
— Залицяються до мене всі, — відповіла міс Ешер, — але, слід визнати, в одному відношенні ви перевершили інших. Ті тільки говорять про діаманти, а ви й справді свій приволокли.
— Ви давно працюєте, Елен?
— О, я бачу, ви запам'ятали моє ім'я. Уже вісім років я сама себе забезпечую. Була касиркою, пакувальницею, потім продавщицею, доки не доросла до манекенниці. Вам не здається, містере Техаський Житель, що наша бесіда стане менш сухою, якщо розмочити її ковтком вина?
— Вина ви тепер не питимете, дорогенька. Страшно подумати, що ми… Завтра я зайду по вас до магазину і заберу вас. Перед від'їздом підберете на свій смак який-небудь автомобіль. Більше нам нічого тут купувати.
— О, облиште це. Якби ви знали, як мені обридли такі розмови!
Після обіду вони пройшлися Бродвеєм пішки і дісталися до невеликого тінистого парку, над яким височіла башточка зі статуєю Діани. Платт задивився на дерева і мимоволі повернув на стежку, що вилася між ними. В очах міс Ешер, відбиваючи світло ліхтарів, заблищали дві сльозинки.
— Це вже мені не подобається, — сказав він. — У чому річ?
— Так, дурниці, — відповіла міс Ешер. — Загалом, мені… ну, загалом, я спершу вирішила, що ви зовсім інший. Але ви всі однакові. А зараз, будь ласка, проведіть мене додому чи, може, покликати полісмена?
Платт провів її до пансіону. Десь із хвилину вони постояли в під'їзді. Міс Ешер дивилася на нього з таким презирством, що навіть його не надто чуйне серце трохи тенькнуло. Рука Платта потяглася до її талії, але тут дівчина вліпила йому гучного ляпаса.