Пурпурна сукня
Давайте поговоримо про колір, що відомий як пурпурний. Цей колір по праву здобув визнання серед синів і дочок роду людського. Імператори стверджують, що він створений виключно для них. Усюди любителі повеселитися стараються довести колір своїх носів до цього дивного відтінку, який можна одержати, якщо додати до червоної фарби синю. Кажуть, що принци народжені для пурпуру; і це, звичайно, правильно, тому що при кольках у животі обличчя наслідних принців наливаються царственим пурпуром точнісінько так, як і кирпоносі фізіономії спадкоємців дроворуба. Усі жінки полюбляють цей колір — коли він є модним.
А тепер якраз носять пурпурний колір. Часто-густо бачиш його на вулиці. Звичайно, в моді також інші кольори — ось тільки цими днями я бачив гарненьку особу в шерстяній сукні оливкового кольору: на спідниці — оздоблення з нашитих квадратиків і знизу в три ряди волани, під драпірованою мереживною косинкою видно вставку, всю у зборочках, рукави з подвійними буфами, перетягнуті внизу мереживною стрічкою, з-під якої виглядають дві плісировані рюшки, — але все-таки і пурпурного кольору носять дуже багато. Не згодні? А ви спробуйте в будь-який день пройтися Двадцять третьою вулицею.
Ось чому Мейда — дівчина з великими карими очима і волоссям кольору кориці, продавщиця галантерейної крамниці «Вулик» — звернулася до Грейс — дівчини з брошкою із штучних діамантів і з ароматом м'ятних цукерок у голосі — з такими словами:
— У мене буде пурпурна сукня до Дня Подяки[203] — шию у кравця.
— Та що ти! — сказала Грейс, укладаючи кілька пар рукавичок розміру сім з половиною в коробку з розміром шість три чверті. — А я хочу червону. На П'ятій авеню все-таки більше червоного, ніж пурпурного. І всі чоловіки не тямлять себе від нього.
— Мені більше подобається пурпурний, — сказала Мейда, — старий Шлегель обіцяв пошити за вісім доларів. Це буде просто диво. Спідниця у складку, ліф оздоблений срібним галуном, білий комір і в два ряди…
— Схибиш! — із виглядом знавця примружила очі Грейс.
— …і по білій парчевій вставці в два ряди тасьма, і баска в складку, і…
— Схибиш, схибиш! — повторила Грейс.
— …і пишні рукави у збірку, і оксамитка на манжетах з одворотами. Що ти хочеш цим сказати?
— Ти гадаєш, що пурпурний колір подобається містерові Ремсі. А я вчора чула, як він говорив, що найрозкішніший колір — червоний.
— Мені байдуже, — сказала Мейда. — Я віддаю перевагу пурпурному, а кому це не подобається, може перейти на інший бік вулиці.
Усе це наводить на думку, що врешті-решт навіть прихильники пурпурного кольору можуть трохи помилятись. Украй небезпечно, коли дівчина думає, що вона може носити пурпур незалежно від кольору обличчя і від думки оточення, і коли імператори вважають, що їхнє пурпурне вбрання вічне.
За вісім місяців економії Мейда накопичила вісімнадцять доларів. Цих грошей їй вистачило, щоб купити все необхідне для сукні і дати Шлегелеві чотири долари наперед за шиття. Напередодні Дня Подяки у неї набереться якраз достатньо, щоб заплатити йому решту — чотири долари. І тоді на свято надіти нову сукню — що на світі може бути краще!
Щороку в День Подяки власник галантерейної крамниці «Вулик», старий Бахман, влаштовував для своїх службовців обід. У всі інші триста шістдесят чотири дні, якщо не брати до уваги неділі, він щодня нагадував про приємність останнього банкету і про задоволення від майбутнього, тим самим закликаючи їх виявляти ще більше завзяття в роботі. Посередині крамниці накривали довгий стіл. Вітрини завішували обгортувальним папером, і через чорний хід заносили індичок та інші смачні речі, закуплені в ресторанчику на розі. Ви, звичайно, розумієте, що «Вулик» зовсім не був фешенебельним універсальним магазином з безліччю відділів, ліфтів та манекенів. Він був настільки малий, що міг називатися просто великою крамницею; туди ви могли спокійно зайти, купити все, що треба, і благополучно вийти. І за обідом у День Подяки містер Ремсі завжди…
Ох ти, чорт забирай! Мені було б слід передусім розказати про містера Ремсі. Він набагато важливіший, ніж пурпурний колір, або оливковий, або навіть ніж червоний журавлиновий соус. Містер Ремсі був управителем крамниці, і я про нього високої думки. Коли в темних закутках йому наверталися на очі молоденькі продавщиці, він ніколи не намагався їх ущипнути, а коли наставали хвилини затишшя в роботі і він розказував їм різні історії, а дівчата хихикали і пирхали, то це аж ніяк не означало, що він пригощав їх непристойними анекдотами. Містер Ремсі не тільки був справжнім джентльменом, а й відрізнявся кількома дивацтвами. Він був схиблений на здоров'ї і вважав, що в жодному разі не можна харчуватися тим, що вважають корисним. Він рішуче протестував, якщо хтось зручно влаштовувався в кріслі, або шукав притулку від снігової бурі, або носив галоші, або приймав ліки, або ще якось тішив власну особу. Кожна з десяти молоденьких продавщиць щовечора, перш ніж заснути, солодко мріяла про те, як вона стане місіс Ремсі, смажитиме йому свинячі котлети з цибулею. Тому що старий Бахман збирався наступного року зробити його своїм компаньйоном, і кожна з них знала, що вже якщо вона підчепить містера Ремсі, то виб'є з нього всі його безглузді ідеї щодо здоров'я раніше, ніж перестане боліти живіт від весільного пирога.