Позі Керінгтон сперлася на руки своїм чарівним підборіддям з ямкою і забула про публіку — здатність, яка здобула їй лаври[226].
— Я щось не пригадую ніякого Білла Самерса, — сказала вона задумливо, дивлячись просто в невинні блакитні очі сільського жителя. — Але взагалі-то Самерсів я пам'ятаю. У нас там, певно, небагато відбулося змін. Ви моїх давно бачили?
І тут Хайсміт удався до свого козиря. Роль Соля Хейтосера потребувала не тільки комізму, а й пафосу. Хай міс Керінгтон переконається, що і з цим він упорається не гірше.
— Міс Позі, — почав «Білл Самерс». — Я заходив до вашої батьківської домівки лише три дні тому. Так, правду кажучи, особливо великих змін там немає. Ось тільки бузковий кущ під вікном кухні виріс на цілий фут, а в'яз у дворі всох, довелося його зрубати. Але все немов би не таке, як було раніше.
— Як мама? — запитала міс Керінгтон.
— Коли я востаннє бачив її, вона сиділа на ґаночку, плела доріжку на стіл, — сказав «Білл». — Вона постарішала, міс Позі. Але вдома все як було. Ваша матінка запропонувала мені сісти. «Тільки, Вільяме, не чіпайте отої плетеної гойдалки, — сказала вона. — Її не торкалися відтоді, як виїхала Позі. І цей фартух, що вона почала підрублювати, — він теж отак собі і лежить з того дня, як вона сама кинула його на ручку гойдалки. Я все сподіваюсь, — говорить вона, — що колись Позі ще дошиє цей рубець».
Міс Керінгтон владним жестом підкликала лакея.
— Шампанського — пінту[227], сухого, — наказала вона коротко. — Рахунок Гольдштейну.
— Сонце світило просто на ґанок, — вів далі кранберійський літописець, — і ваша матінка сиділа якраз проти світла. Я, значить, і кажу, що, може, їй краще пересісти трошки вбік. «Ні, Вільяме, — говорить вона, — варто мені тільки сісти ось так і почати дивитися на дорогу, і я вже не маю сил зрушити з місця. Щодня, як тільки випаде вільна хвилинка, я дивлюся через огорожу, виглядаю, чи не йде моя Позі. Вона пішла від нас уночі, а вранці ми бачили в пилюці на дорозі сліди її маленьких черевичків. І дотепер я все думаю, що коли-небудь вона повернеться назад тією самою дорогою, коли втомиться від шумного життя і згадає про свою стару матір».
— Коли я пішов, — закінчив «Білл», — я зірвав ось це з куща перед вашим будинком. Я подумав, що може, й справді побачу вас у місті, ну, і вам приємно буде одержати щось із рідної домівки.
Він витягнув із кишені піджака троянду — жовту, бархатисту троянду, що вже блякнула, поникнувши голівкою в задушливій атмосфері цього вульгарного погрібця, як діва на римській арені перед гарячим диханням левів.
Гучний, але мелодійний сміх міс Позі заглушив звуки оркестру, що саме виконував «Дзвіночки».
— Ах, Боже ти мій, — вигукнула вона весело. — Чи є щось на світі нудніше за наш Кранбері? Далебі, здається, тепер я не могла б пробути там і двох годин — просто вмерла б з нудьги. Ну, я дуже рада, містере Самерсе, що побачилася з вами. А зараз, мабуть, мені вже час повертатися додому та гарненько виспатись.
Вона приколола жовту троянду до своєї чудової елегантної шовкової сукні, підвелася і владно кивнула у бік герра Гольдштейна.
Усі троє її супутників і «Білл Самерс» провели міс Позі до кеба, що на неї чекав. Коли її незліченні волани та стрічки були благополучно розміщені, міс Керінгтон на прощання обдарувала всіх сліпучим блиском зубів та очей.
— Зайдіть провідати мене, Білле, перш ніж поїдете додому, — крикнула вона, і блискучий екіпаж рушив з місця.
Хайсміт, як був, у своєму маскарадному костюмі, пішов із герром Гольдштейном до маленького кафе.
— Ну, як, га? — запитав актор, усміхаючись. — Доведеться їй дати мені Соля Хейтосера, як ви гадаєте? Чарівна міс жодної секунди не сумнівалась.
— Я не чув, про що ви там розмовляли, — сказав Гольдштейн, — але костюм у вас і манери — те що треба. П'ю за ваш успіх. Раджу завтра ж, з самого ранку, зазирнути до міс Керінгтон і атакувати її щодо ролі. Не може бути, щоб вона залишилася байдужою до ваших здібностей.
Об одинадцятій сорок п'ять ранку наступного дня Хайсміт, елегантний, зодягнений за останньою модою, з упевненим виглядом, із квіткою фуксії в петлиці, з'явився до міс Керінгтон у її розкішні апартаменти в готелі.
До нього вийшла покоївка актриси, француженка.
— Мені дуже шкода, — сказала мадемуазель Гортенз, — але вона доручила передати це всім. Ах, який жаль! Міс Керінгтон разорваль усі контракт з театром і поїхаль жити в цей, як це? Так, у Кранбері-Корнер.
227
Пінта — одиниця виміру рідин та сипких речовин в Англії та США, що дорівнює приблизно 0,56 л.