Мені був потрібен компаньйон, ми переговорили між собою і погодилися працювати разом. Я повідомив йому про стан речей на Рибальській Горі, наскільки важкі тут фінансові операції через вторгнення в політику касторки. Енді щойно прибув ранковим потягом. У нього самого справи були не блискучі, і він мав намір відкрити в цьому місті публічну підписку для збору пожертв на спорудження нового броненосця у місті Еврика-Спрінгс[228]. Було про що поговорити, і ми вийшли на ґанок.
Наступного ранку об одинадцятій, коли я сидів у номері сам-один, з'являється до мене якийсь дядько Том і просить, щоб лікар завітав на квартиру до судді Бенкса, який, як з'ясувалось, і був мером, — він тяжко захворів.
— Я не лікар, — кажу я, — чому ви не покличете лікаря?
— Ах, пане, — говорить дядько Том, — лікар Хоскінс виїхав з міста за двадцять миль… у село… його викликали до хворого. Він один лікар на все місто, а суддя Бенкс дуже хворий… Він послав мене. Будь ласка, ідіть до нього. Він дуже, дуже просить.
— Як людина до людини, я, мабуть, піду й огляну його, як людина людину, — говорю я, кладу собі в кишеню пляшку «Настоянки для Воскресіння Хворих» і прямую в гору до особняка мера. Чудовий будинок, кращий у місті: мансарда, крутий дах і два чавунні собаки на лужку.
Мер Бенкс у ліжку; з-під ковдри стирчать тільки бакенбарди та кінчики ніг. Він видає такі утробні звуки, що, коли б це було в Сан-Франциско, усі подумали б, що землетрус, і кинулися б рятуватися в парки. Коло ліжка стоїть молодий чоловік і тримає кухоль з водою.
— Лікарю, — говорить мер, — я страшенно хворий. Помираю. Чи не можете ви мені чимось допомогти?
— Містере мер, — кажу я, — я не можу назвати себе справжнім учнем Ес. Ку. Лаппа[229]. Я ніколи не вивчав в університеті медичних наук і прийшов до вас просто, як людина до людини, подивитись, чим я можу зарадити.
— Я глибоко вдячний вам, — відповідає хворий. — Лікарю Воф-Ху, це мій племінник, містер Бідл. Він намагався полегшити мій біль, але марно. О Господи! Ой, ой, ой! — залементував він раптом.
Я кланяюся містерові Бідлу, підсідаю до ліжка і мацаю пульс у хворого.
— Дозвольте оглянути вашу печінку, тобто язик, — говорю я. Потім піднімаю йому повіки і довго вдивляюся в зіниці.
— Коли ви захворіли? — питаюсь.
— Мене схопило… ой, ой… учора ввечері, — говорить мер. — Дайте мені чого-небудь, лікарю, врятуйте, полегшіть мій стан!
— Містере Фідле, — говорю я, — підніміть штору.
— Не Фідл, а Бідл, — виправляє мене молодий чоловік. — А що, дядьку Джеймсе, — звертається він до судді, — чи не думаєте ви, що могли б з'їсти яєчню з шинкою?
— Містере мер, — говорю я, приклавши вухо до його правої лопатки і дослухаючись, — ви дістали серйозне понадзапалення клавікули клавікордіала.
— Господи Боже, — застогнав він, — чи не можна щось утерти, або вправити, або взагалі що-небудь?
Я беру капелюх і прямую до дверей.
— Куди ви? — кричить мер. — Не кинете ж ви мене самого вмирати від цих понадклавікордів?
— Навіть через одне тільки співчуття до ближнього, — говорить Бідл, — ви не повинні кидати хворого, лікарю Хоа-Хо.
— Лікар Воф-Ху, — виправляю я і потім, обернувшись до хворого, відкидаю назад своє довге волосся.
— Містере мер, — кажу я, — вам залишилася лише одна надія. Медикаменти вам не допоможуть. Але існує інша сила, яка сама варта всього вашого зілля, хоча й вони коштують недешево.
— Яка ж це сила? — питається він.
— Пролегомени науки, — говорю я. — Перемога розуму над сарсапарилою. Віра в те, що хвороби і страждання існують тільки в нашому організмові, коли ви відчуваєте, що нездужаєте. Визнайте себе переможцем. Демонструйте!
— Про які це параферналії ви говорите, лікарю? — питається мер. — Чи ви не соціаліст?
— Я говорю про велику доктрину психічного фінансування, про освічений метод підсвідомого лікування абсурду і менінгіту навіюванням на відстані, про дивний кімнатний спорт, відомий під назвою персонального магнетизму.
— І ви можете це зробити, лікарю? — говорить мер.
— Я один з Єдиних Синедріонів і Явних Моголів Внутрішнього Храму, — кажу я. — Кульгаві починають говорити, а сліпі ходити, як тільки я зроблю паси. Я — медіум, колоратурний гіпнотизер і спіритуозний контролер людських душ. На останніх сеансах в Анн-Арборі покійний голова Оцетово-Гіркого товариства міг тільки за мого посередництва повертатися на землю задля бесід зі своєю сестрою Джейн. Щоправда, наразі, як вам відомо, я продаю з візка ліки для бідних і не займаюся магнетичною практикою, оскільки не хочу принижувати своє мистецтво надто низькою оплатою: чи багато візьмеш зі злидарів!