Дж. Б. Теплі, управитель цирку.
Я акуратно склав газету, поклав її до внутрішньої кишені і пішов до Руфа. Він був майже одягнений і годував свиню залишками молока та яблучною шкіркою.
— Добридень, добридень, доброго ранку вам усім! — сказав я задушевно й ласкаво. — Так ми вже встали? І свинка снідає? Що ви думаєте з нею робити, мій друже?
— Я упакую її в кошик, — говорить Руф, — і надішлю до мами в Маунт-Небо. Хай розважає її, поки я не повернусь.
— Гарна свинка! — кажу я і лоскочу їй спину.
— А вчора ви лаяли її найгіршими словами, — говорить Руф.
— Так, — говорю я, — але сьогодні, у вранішньому світлі, вона набагато краща. Я, розумієте, виріс на фермі і дуже полюбляю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця і не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе: я дам вам за цю свиню десять доларів.
— Я не хотів би продавати цю свинку! — говорить він. — Іншу я, либонь, і продав би, але цю — ні.
— Чому ж не цю? — запитую я і починаю побоюватись, що він уже здогадався, у чому річ.
— Тому, — говорить він, — що це був найкращий подвиг усього мого життя. Ніхто інший не міг би вчинити такого подвигу. Якщо колись у мене будуть діти, якщо я матиму сімейне вогнище, то сяду коло нього і розповідатиму їм, як їхній татусь викрав свиню з переповненого публікою цирку. А може, і внукам розкажу. То ж бо вони пишатимуться. Справа була така: там стояли два з'єднані один з одним намети. Свиня лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я бачив велетня і жінку, усю вкриту патлатим сивим волоссям. Я взяв свиню і вибрався поповзом з-під полотна. Вона була тихіша за мишеня: хоч би вискнула. Я сунув її під піджак і пройшов повз цілу сотню людей, доки не вийшов на темну вулицю. Навряд чи я продам цю свиню, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, тоді у мене буде свідок мого знаменитого діла.
— Свиня не проживе стільки років, — кажу я, — вона здохне раніше, ніж ви почнете своє старече базікання коло каміна. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за неї сто доларів.
Руф здивовано глянув на мене.
— Свиня не може мати для вас такої великої цінності, — сказав він. — Навіщо вона вам?
— Розумієте, — сказав я з тонкою усмішкою, — з першого погляду важко припустити в мені темперамент художника, а між тим у мене є художня жилка. Я збираю колекцію. Колекцію всіляких свиней. Я об'їздив світ у пошуках видатних та рідкісних свиней. У долині Уобаша в мене є спеціальне свиняче ранчо, де зібрані представники найцінніших порід — від мериносів до польсько-китайських[250]. Ця свиня здається мені дуже породистою, Руфе. Я гадаю, це справжній беркшир. От чому я хочу її придбати.
— Звичайно, я радий зробити вам послугу, але в мене теж є художня жилка, — відповідає Руф. — Про мене, якщо людина може викрасти свиню краще, ніж будь-яка інша людина, — вона художник. Свині — моє натхнення. Особливо ця свиня. Давайте мені за неї хоч двісті п'ятдесят, я і то не продам.
— Ні, послухайте, — говорю я, витираючи піт із чола. — Тут річ не в грошах, а в мистецтві; і навіть не стільки в мистецтві, скільки в любові до людства. Як знавець і любитель свиней, я мушу придбати цю беркширську свинку. Це мій обов'язок перед ближніми. Інакше мене замучить, совість. Сама бо свинка цих грошей не варта, але з погляду вищої справедливості щодо свиней, як кращих слуг і друзів людства, я пропоную вам за неї п'ятсот доларів.
— Джеффе, — відповідає цей поросячий естет, — для мене річ не в грошах, а в почутті.
— Сімсот, — кажу я.
— Давайте вісімсот, — говорить він, — і я вирву із серця почуття.
Я дістав зі свого потайного пояса гроші і відлічив сорок папірців по двадцять доларів.
— Я візьму її до себе в кімнату і замкну, — говорю я, — хай посидить, поки ми снідатимемо.
Я узяв її за задню ногу. Вона завищала, як паровий орган у цирку.
— Дайте мені, — сказав Руф, узяв свиню під пахву, притримав рукою її рило і поніс до моєї кімнати, як спляче немовля.
З тієї хвилини, як я нарядив Руфа в такий розкішний костюм, його охопила пристрасть до різних туалетних дрібниць. Після сніданку він заявив, що піде до Місфицького купити собі лілові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, як однорука людина, хвора на кропив'яну лихоманку, коли вона клеїть шпалери. Я найняв старого негра з візком; ми поклали свиню в мішок, зав'язали його вірьовкою і поїхали в цирк.
Я розшукав Джорджа Б. Теплі у невеликому наметі, біля відкритого отвору на кшталт вікна. Це був товстенький чоловічок із пронизливим поглядом, у червоній фуфайці та чорній ярмулці. Фуфайка була зашпилена на грудях діамантовою шпилькою в чотири карати.
250
Джефф Пітерс називає неіснуючі породи свиней, виказуючи тим самим своє повне неуцтво щодо цього.