— Ну? — питається він.
— Дві тисячі п'ятсот, — говорю я. — Готівкою.
— У нас лишилося тільки одинадцять хвилин, — говорить він. — Потяг зараз відійде. Бери валізу — і ходу звідси.
— Навіщо поспішати? — говорю я йому. — Справа була чесна. А якщо навіть наша єгипетська штучка є підробкою — це так швидко не виявиться. Для цього потрібен час. Скаддер, здається, певен, що вона справжня.
— Вона і є справжньою, — говорить Енді. — Вона його власна. Учора, коли я оглядав його колекцію, він вийшов на хвилину з кімнати, а я поклав що штучку до кишені. Бери ж швидше валізу і біжімо.
— Так навіщо ж, — кажу я, — ти вигадав, ніби знайшов другу у заставника-антиквара?
— Ох, — відповідає Енді, — з поваги до твоєї чесності, щоб тебе совість не мучила. Ходімо ж, ходімо!
Шлюб як точна наука
— Ви вже чули від мене, — сказав Джефф Пітере, — що жіноча підступність ніколи не викликала в мене надто великої довіри. Навіть у найбезневиннішому шахрайстві не можна покладатися на жінок як на співучасників та компаньйонів.
— Комплімент заслужений, — сказав я. — Здається, у них є всі права називатися найчеснішою статтю.
— А чому б їм і не бути чесними, — сказав Джефф, — на те й чоловіки, щоб шахраювати для них або працювати на них понаднормово. Лише доти вони годяться для бізнесу, доки і почуття, і волосся у них ще не надто далекі від натуральних. А потім подавай їм дублера — ваговоза-чоловіка із задишкою та рудими бакенбардами, із п'ятьма дітьми і закладеним-перезакладеним будинком. Узяти, наприклад, хоча б цю вдову, яку ми з Енді Таккером попросили сприяти нам у здійсненні невеликої матримоніальної[269] затії у містечку Каїрі.
Коли у вас вистачає грошей на рекламу — скажімо, є пачка завтовшки з тонкий кінець дишла[270] фургона, — відкривайте шлюбну контору. У нас було близько шести тисяч доларів, і ми розраховували подвоїти цю суму за два місяці, — довше такими справами займатися не можна, не маючи офіційного дозволу від штату Нью-Джерсі.
Ми склали оголошення приблизно такого змісту:
«Симпатична вдова, прекрасної зовнішності, тридцяти двох років, з капіталом три тисячі доларів, власниця великого маєтку, бажала б удруге вийти заміж. Чоловіка хотіла б мати небагатого, але ніжного серцем, оскільки, на її переконання, солідні чесноти частіше трапляються серед бідних. Нічого не має проти старого або некрасивого чоловіка, якщо він буде їй вірним і зуміє дати лад їі капіталу.
Ті, хто хоче одружитись, звертайтеся до шлюбної контори Пітерса і Таккера, Каїр, штат Іллінойс, на ім'я Самотньої».
— Поки що все йде як слід, — сказав я, коли ми скомпонували цей літературний твір. — А тепер — де ж нам узяти цю жінку?
Енді дивиться на мене з холодним роздратуванням.
— Джеффе, — говорить він, — я й не знав, що ти такий реаліст у мистецтві. Ну на що тобі жінка? При чому тут жінка? Коли ти продаєш підмочені акції на біржі, хіба ти дбаєш про те, щоб з них і справді капала вода? Що спільного між шлюбним оголошенням та якоюсь жінкою?
— Слухай, — кажу я, — і запам'ятай раз і назавжди. У всіх моїх незаконних ухиленнях від легальної букви закону я завжди дотримувався того правила, щоб товар, який продається, був у наявності, щоб його можна було бачити і в будь-який час пред'явити покупцеві. Тільки в такий спосіб, а також шляхом ретельного вивчення міського статуту та розкладу потягів, мені вдавалось уникнути зіткнення з поліцією, навіть коли п'ятидоларового папірця і сигари було замало. Отже, щоб не провалити нашу затію, ми мусимо дістати симпатичну вдову — або інший еквівалентний товар для пред'явлення клієнтам — вродливу чи потворну, з наявністю чи без наявності ознак, перелічених у нашому каталозі. Інакше — камера мирового судді.
Енді замислюється і скасовує свою первісну думку.
— Гаразд, — говорить він, — може, й справді тут необхідна вдова, на той випадок, якщо поштове чи судове відомство надумає зробити ревізію нашої контори. Але де ж ми знайдемо таку вдову, яка погодиться витрачати час на шлюбні фіглі-міглі, які явно не закінчаться шлюбом?
Я відповів йому, що в мене є на прикметі саме така вдова. Старий мій приятель Зікі Троттер, який торгував содовою водою і рвав зуби в наметі на ярмарках, близько року тому зробив зі своєї дружини вдову, хлебнувши якогось зілля від нетравлення шлунку замість того зілля, яким мав звичку надудлюватись. Я часто бував у них вдома, і мені здавалось, що нам удасться завербувати цю жінку.
270
Дишло — товста жердина, прикріплена до передньої частини візка, яка допомагає правити кіньми.