— Чи не думаєш ти, що тобі слід було б перед від'їздом зробити візит до місіс Троттер? — питаюсь я у нього. — Вона була б дуже рада познайомитися з тобою і висловити тобі свою вдячність.
— Боюсь, що це неможливо, — відповідає Енді. — Як би нам на потяг не спізнитись.
Я в цей час надягав на себе наші долари, упаковані в особливий пояс, — ми завжди перевозили гроші в такий спосіб, коли раптом Енді виймає з кишені цілу пачку крупних банкнот і просить прилучити їх до решти капіталів.
— Що це таке? — питаюсь я.
— Це дві тисячі від місіс Троттер.
— Як же вони потрапили до тебе?
— Сама мені дала, — відповідає Енді. — Я цілий місяць бував у неї вечорами, по три рази на тиждень.
— Так ти і є той самий Вільям Вілкінсон? — запитую я.
— Був до вчорашнього дня, — відповідає Енді.
із збірки «ДОРОГИ ДОЛІ»
Мерзенний обманщик
очалося це лихо в Ларедо. В усьому був винен Малюк Льяно, — свою звичку вбивати людей йому слід було б обмежити мексиканцями. Але Малюкові було понад двадцять років, а на кордоні уздовж Ріо-Гранде вважається за неподобство мати у двадцять років на своєму рахунку тільки мексиканців.
Сталося це в гральному будинку старого Хусто Вальдо. Грали в покер, і не всі гравці були між собою друзями, як це часто трапляється в місцях, куди люди приїжджають здалеку ловити на льоту щастя. Суперечка спалахнула через таку дрібницю, як дві дами; і коли дим розсіявся, з'ясувалось, що Малюк зробив неделікатний вчинок, а його супротивник схибив. Мало того, що невдалий дуелянт не був мексиканцем; він походив із знатної родини, що володіла кількома ранчо, був приблизно одного віку з Малюком і мав друзів і захисників. Від того, що він схибив, — його куля пролетіла лише за одну шістнадцяту дюйма від правого вуха Малюка, — вчинок більш вправного стрільця не став делікатнішим.
Малюк, у якого через його репутацію, дещо сумнівну навіть для кордону, не було ні почту, ні друзів, ні прибічників, вирішив, що цілком сумісно з його беззаперечною хоробрістю вчинити розважливий маневр, відомий під назвою «дати дьору».
Месники швидко зібрались і кинулися навздогін. Троє з них наздогнали його за кілька кроків від станції залізниці. Малюк озирнувся, зуби його оголились у блискучій, але невеселій усмішці, яка зазвичай передувала його зухвалим і жорстоким вчинкам, і переслідувачі відступили, перш ніж він устиг хоча б потягнутися за револьвером.
Утім, в останній сутичці Малюк не відчув тієї похмурої жаги вбивства, яка так часто спонукала його до бою. Це була суто випадкова сварка, спричинена картами та двома-трьома не прийнятними для джентльмена епітетами[274], якими обмінялися супротивники. Малюкові радше навіть подобався стрункий, гордий, смаглявий хлопець, якого його куля уразила в розквіті віку. І тепер він більше не хотів крові. Йому хотілося піти кудись подалі і виспатися де-небудь на сонці, лежачи в траві і закривши обличчя носовою хусткою. Навіть мексиканець міг безкарно навернутися йому на очі, поки він був у такому настрої.
Малюк, не ховаючись, сів у пасажирський потяг і за п'ять хвилин уже їхав на північ. Але в Уеббі, декількома милями далі, де потяг зупинився, щоб прийняти пасажира, він вирішив відмовитися від такого способу втечі. Попереду були станції з телеграфом, а Малюк не полюбляв електрику й пару. Він віддавав перевагу сідлу та шпорам.
Убитий ним чоловік був йому не знайомий. Але Малюк знав, що той був із табору Коралітос на ранчо Хідальго; він також знав, що ковбої з цього ранчо, якщо скривдиш одного з них, мстяться лютіше, ніж кровні вороги у штаті Кентуккі. Тому з мудрістю, властивою багатьом великим воїнам, Малюк вирішив відділити себе від помсти табору Коралітос заростями чапаралю та кактусів якнайбільшої протяжності.
Коло станції була крамничка, а біля крамнички, серед в'язів і мескітових кущів, стояли верхові коні покупців. Коні здебільшого ліниво дрімали, похиливши голови. Тільки один з них, довгоногий, каро-гнідий, з лебединою шиєю, хропів й рив землю копитом. Малюк схопився на нього, стиснув його колінами і злегка хльоснув хазяйським батіжком.
Якщо вбивство зухвалого партнера дещо затьмарило репутацію Малюка як благонадійного громадянина, то цей останній його вчинок укрив його чорним плащем безчестя. На кордоні вздовж Ріо-Гранде, якщо ви забираєте у людини життя, ви іноді забираєте дрібницю; але коли ви забираєте в неї коня, то це втрата, від якої вона дійсно стає біднішою і яка вас не збагатить… якщо вас спіймають. Тепер для Малюка не було вороття.
274
Епітет — тут: слово чи вираз, яким характеризують когось із негативного боку, прагнучи образити.