Якось улітку ми з Пейслі, вбрані в простий невигадливий одяг, поїхали в напрямку гір Сан-Андреаса, щоб місяць відпочити й побайдикувати. Набрели на містечко Лос-Пікос, схоже на рай земний, де течуть ріки із молока і меду. Одна-дві вулички, повітря, дешева забігайлівка — все, що було нам потрібно.
В'їхали ми до міста ввечері й щонайперше вирішили перевірити, чи варто харчуватись у забігайлівці, розташованій біля залізничної колії. Не встигли ми роздивитися прибори, що лежали на червоній масній скатертині, як наше усамітнення перервала вдова Джесоп із гарячим печивом і смаженою печінкою в руках.
То була жінка, котра навіть ченця змусила б забути обітницю. Вона була не так приземкуватою, як дебеленькою; привітність, наче шлейф незвичайного аромату, супроводжувала її повсюди. Рожева барва обличчя видавала кулінарні здібності й добру душу, а усмішка змусила б кизил розцвісти у грудні. Вдова потеревенила з нами про клімат, історію, Теннісона, чорнослив і дефіцит баранини і врешті-решт поцікавилася, звідки ми приїхали.
— Долина Весни, — кажу я.
— Велика Долина Весни, — виправляє Пейслі з повним ротом картоплі й шинки.
То була перша ластівка, яка провістила, що дружбі з Пейслі скоро кінець. Він знав мою нелюбов до балакучих людей, та вліз до розмови з поправкою і синтаксичним доповненням. На картах справді пишеться «Велика Долина Весни», але Пейслі сам сотні разів називав її просто Долиною Весни.
Закінчивши вечерю у повній тиші, ми вийшли надвір і сіли на залізничній колії. Ми занадто добре знали один одного, щоб зрозуміти — в повітрі пахне смаленим.
— Думаю, ти здогадався, — почав Пейслі, — що я хочу пов'язати життя, а також майно, рухоме й нерухоме, соціальне і юридичне, з місіс Джесоп, доки смерть не розлучить нас.
— Я прочитав це між рядків, — відповів я, — хоча рядок був один. Сподіваюся, ти усвідомлюєш, що вдова незабаром носитиме прізвище Гікс, тому раджу поцікавитися, чи потрібні свідку на весіллі квіти в бутоньєрці й шовкові панчохи.
— Мушу заперечити, по-твоєму аж ніяк не буде, — каже Пейслі, гризучи уламок шпали. — З усією повагою, друзяко, я б радо допоміг, але справа занадто делікатна.
— Усмішка жінки, — вів далі Пейслі, — як міфічні Сцилла і Харибда, часто затягує корабель чоловічої дружби у круговерть, і якщо не втопить, то поколошматить добряче. Я радо з'ясую стосунки з ведмедем, який діє тобі на нерви, оплачу твій рахунок, намащу тобі спину камфорою, але бачиш, друже, тут зовсім інше. Кожен грає за себе. Я чесно тебе попередив.
Тоді я вирішив піти на співпрацю з ворогом і запропонував такі пункти мирної угоди.
— Чоловіча дружба, — сказав я, — це стародавня чеснота, витоки якої губляться в глибині віків, коли чоловікам доводилося захищати один одного від рептилій із двадцятип'ятиметровими хвостами і летючих черепах. Вони досі стійко зносять неприємності, хоробро підтримуючи друга, аж доки власник салуну не скаже їм, що зелених чортиків насправді не існує. Мені частенько траплялося чути історії, як жінка вклинювалась між приятелями і розбивала дружбу. З нами так не станеться. У нас обох замлоїло серце, Пейслі, як ми угледіли вдову і її печиво. Нехай вони дістануться найкращому з нас. Я обіцяю грати за правилами і не ховати козирів у рукавах. Я упадатиму за нею у твоїй присутності, тож у нас рівні шанси. Тепер, коли ми склепали таку угоду, не бачу причин, щоб пароплав нашої дружби загинув у вирі, про який ти так упевнено торочиш, незалежно від того, хто отримає головний приз.
— Друзяко, ти молоток! — каже Пейслі, тиснучи мені руку. — Правила гри прийняті. Ми упадатимемо за пані одночасно, без різних викрутасів
і кровопролиття, до яких часто вдаються у таких випадках. І залишимось друзями, хай там як.
Біля забігайлівки, яка належала місіс Джесоп, у затінку дерев стояла лавка. Вдова полюбляла сидіти там і дихати свіжим повітрям, після того як потяг, покинувши місто, гуркотів далі на південь. Ми з Пейслі підтягувалися після вечері й намагалися завоювати увагу об'єкта нашого обожнювання. Наша чесність і неухильність у дотриманні неписаної угоди простиралася так далеко, що жоден не починав залицятися за відсутності другого.
Того вечора, коли ми посвятили місіс Джесоп у нашу угоду, я першим підійшов до лавки. Вечеря вже закінчилась, і місіс Джесоп була на місці в новій рожевій сукні й у відповідному гуморі.