Місто разюче відрізнялося від поселень навколо копалень. Розташоване посеред долини, воно було далеке від постійного гаму і болячок, наче втекло за сотні миль від копалень. Трамвайна лінія завдовжки три милі простягала свої дроти по околиці, ми з Айдахо цілий тиждень роз'їжджали в одному з вагончиків, виходячи вночі біля готелю «Сансет-В'ю». Таких начитаних і досвідчених мандрівників, як ми, не могли не прийняти в найкращому товаристві Рози. Нас запрошували на найвишуканіші й найрозкішніші розваги місцевої еліти. На вечорі фортепіанної музики й у благодійному змаганні з поїдання перепілок на користь пожежників у міському палаці ми вперше зустріли місіс де Ормонд Семпсон, королеву місцевого вищого світу.
Місіс Семпсон була вдовою і власницею єдиного двоповерхового будинку, пофарбованого в жовтий колір і помітного з будь-якої точки міста, наче лисе кам'янисте плато посеред прерії. Двадцять два представники сильної половини людства, не враховуючи мене й Айдахо, боролися за право назвати це жовте диво своєю власністю. Потому як із зали винесли зошити з нотами і перепелині кісточки, почалися танці. Двадцять три хвацькі хлопці водночас підлетіли до вдови, запрошуючи її на танець. Я ж вирішив зробити хід конем і запропонував провести її додому, пошивши інших залицяльників у дурні.
Дорогою додому місіс Семпсон каже мені:
— Як сьогодні яскраво сяють зорі на небі, містере Пратт!
— За шанс радувати нас, — відповідаю я, — їм доводиться виконувати велику і похвальну роботу. Ось та яскрава зоря розташована на відстані шістдесят шість мільйонів миль. Її світло доходить до Землі за тридцять шість років. За допомогою шестиметрового телескопа можна побачити сорок три мільйони зірок, включно з зірками тринадцятої величини, світло від яких буде видне на Землі навіть за двадцять сім тисяч років після їхнього вибуху!
— Боже мій! — каже місіс Семпсон. — Ніколи б не подумала! Вечір такий теплий! Я аж спітніла після швидких танців.
— Це легко пояснити, — кажу я, — якщо врахувати, що на вашому тілі одночасно працюють два мільйони потових залоз. Якби витягнути й об'єднати всі канали потових залоз, кожен із яких завдовжки шість сантиметрів, їхня загальна довжина дорівнювала б сімом милям.
— Боже мій! — вигукує місіс Семпсон. — Ви наче описуєте поливальний канал, містере Пратт. Звідки ви набралися таких відомостей?
— Я спостережливий, місіс Семпсон, — хвалюсь я. — Подорожуючи світом, я не заплющую очей.
— Містере Пратт, — провадить вона, — освічені чоловіки завжди викликали у мене захват. У нашому місті серед тупуватих горлорізів так мало справді освічених людей! Тим приємніше спілкуватися з культурною людиною. Я в будь-який зручний для вас час радо прийму вас у себе.
Так я здобув прихильність господині жовтого будинку. Щовівторка і щоп'ятниці наприкінці дня я заходив до вдови і розповідав їй про дива всесвіту, відкриті, зібрані та зведені в таблиці Геркімером. Айдахо, разом з іншими чесними лютеранами міста, намагався підбити клинці до місіс Семпсон в інші дні тижня.
Я й гадки не мав, що Айдахо намагається завоювати місіс Семпсон, користуючись порадами старого X. М., доки якось, збираючись піти нарвати для неї кошик диких сливок, я не зустрів леді на стежці, що вела до її будинку. Блиск в очах у поєднанні з капелюшком, що з'їхав набік, не віщував нічого хорошого.
— Містере Пратт, — відразу перейшла до справи місіс Семпсон, — якщо я не помиляюсь, містер Грін — ваш друг?
— Уже дев'ять років, — відповідаю я.
— Негайно порвіть із ним усі стосунки. Він не джентльмен.
— Пані, — кажу я, — він, певна річ, простий житель гір, грубуватий, не без таких слабкостей, як марнотратство і брехливість, але навіть у найкритичніших випадках я не зміг би, поклавши руку на серце, не визнати, що він таки джентльмен. Можливо, своєю неотесаністю, самовпевненістю і любов'ю до хвастощів Айдахо ображає ваше чуття прекрасного, але його душа, пані, має надстійкий імунітет до найменшого впливу зла і надмірності. Провівши дев'ять років пліч-о-пліч з Айдахо, — запевняю я вдову, — я не можу його ні в чому звинуватити, і мені гірко чути, як це робите ви.
— Дуже великодушно з вашого боку, містере Пратт, — каже місіс Семпсон, — намагатися пом'якшити грубіянство свого друга, але факт залишається фактом — він робив мені пропозиції достатньо огидні, щоб знеславити леді.