Я відкрив сторінку 117, розділ «Що робити під час нещасних випадків». Пробіг поглядом по сторінці — і знайшов! Добрий старий Геркімер, він нічого не випустив з уваги. Там було написано:
Найкращі ліки — насіння льону. Покладіть декілька насінин у зовнішній куточок ока.
Я запхнув «Довідник» назад у кишеню і затримав хлопчака, що пробігав повз мене.
— Слухай сюди, — сказав я, витягуючи з гаманця гроші, — біжи до аптеки і купи на долар насіння льону. І хутко, одна нога тут, а друга там. За це отримаєш іще один долар.
— Ми врятуємо місіс Семпсон! — ошелешивши натовп цією заявою, я жбурнув додолу плаща і капелюха.
Пожежники схопили мене за руки.
— У тебе немає шансів, — кричали вони, — там пекло і стеля от-от завалиться.
— А як інакше, — хоробро вигукую я, хоча серце моє готове шугнути в п'яти, — я можу покласти насіння льону в очі місіс Семпсон?
Я заїхав ліктями по мармизах двох пожежників, підставив ніжку одному цивільному, а другого відправив у нокаут. Звільнившись від доброзичливців, я ввірвався до хати. Знаєте, коли я потраплю до пекла, то відразу напишу вам листа і розповім, чи гірше там, ніж було в охопленому вогнем жовтому будиночку, але, якщо чесно, то думаю, що навряд. Я підсмажився ліпше за курчат, яких нашвидкуруч печуть у ресторанах. Нестерпний вогонь і дим двічі змушували мене впасти на підлогу, на сором Геркімеру, але пожежники вчасно рятували мене потоками води, і я таки дістався кімнати місіс Семпсон. Пані була непритомною, тому я закутав її у покривало і завдав собі на плечі. Ну, а підлога другого поверху була не в такому страшному стані, як здавалося пожежникам, бо в іншому разі я би звідти нізащо не вибрався.
Я виніс місіс Семпсон із будинку і поклав на землю, подалі від вогню. Звісно, всі двадцять два претенденти на руку і серце хутко злізлися і стали юрмитися навколо неї, прискаючи на нещасну жінку водою. Але тут повернувся хлопець із насінням льону. Я стягнув покривало з голови місіс Семпсон. Вона розплющила очі та прошепотіла:
— Це ви, містере Пратт?
— Ш-ш-ш, — сказав я, — не розмовляйте, доки я не дам вам ліків.
Обійнявши її рукою за шию, я обережно підняв голову леді, розірвав пакетик із насінням і якнайніжніше поклав їй у зовнішній куточок ока три насінинки.
Тут, де не взявся, підлітає місцевий ескулап, щось хрюкає собі під носа, міряє пульс місіс Семпсон і запитує мене, що я, власне, роблю із потерпілою.
— Я не лікар, але можу довести наукове підґрунтя своїх дій.
Мені подають плащ, я витягую з нього «Довідник».
— Розгорніть на сторінці 117, — кажу я, — ліки від задухи димом або газом. Там написано покласти насіння льону в зовнішній куточок ока. Я не знаю, чи насіння поглинає дим, чи активізує роботу нервів гастро-гіпопотамусу, але так радить Геркімер, фахівець із бездоганною репутацією. Якщо ви хочете провести консиліум, нема питань.
Старий лікар бере книгу і читає її крізь окуляри при світлі пожежного ліхтаря.
— Бачте, містере Пратт, — каже він, — ви схибили на пару рядків, призначаючи лікування. Рецепт від задухи радить винести потерпілого якомога швидше на свіже повітря і всадовити його. Насіння льону використовують у разі потрапляння в око пилу і попелу. Але, врешті-решт…
— Послухайте мене, — перебиває лікаря місіс Семпсон, — я хочу урвати ваш симпозіум. Насіння льону — це найдієвіші ліки, які я в житті приймала.
З цими словами вона підводить голову і схиляє її мені на плече.
— Сенді, любий, поклади насінинку в друге око. Якщо ви навідаєтесь у містечко Роза, ви одразу зауважите чудовий новий жовтий будиночок, у якому господарює місіс Пратт, колишня місіс Семпсон.
А якщо ви надумаєте зазирнути всередину, то побачите в центрі вітальні мармуровий стіл, на якому на червоному сап'яні лежить «Довідник Геркімера на всі випадки життя», готовий дати пораду з будь-якого питання стосовно людського щастя і мудрості.
Пімієнські оладки
Коли ми заганяли у верхів'ї річки Фріо череду корів із тавром у вигляді кола з уписаним у нього трикутником, сухий стирчак мескітового дерева зачепився мені за дерев'яне стремено; як наслідок, я тиждень провалявся в таборі з вивернутою кісточкою.
На третій день вимушеного неробства я виповз із намету і рушив до фургона з провіантом, але безсило упав біля похідного вогнища балакучого табірного кухаря, Джадсона Одома. Джад був природженим оратором, але пані Доля зі звичною байдужістю підштовхнула бідолаху до заняття, яке не передбачало наявності вдячних слухачів. Отже, я став для Джада манною небесною у мовчазній пустелі щоденного існування.