— Ти впевнений, — кажу я йому, — що полюєш на оладки, а не на руку, що їх пече?
— Абсолютно, — киває Джексон. — Міс Лірайт — чарівна юна леді, але я запевняю вас, що мої бажання обмежуються гастро… — але, помітивши, як моя рука тягнеться до кобури, він вирішив скористатися іншим порівнянням, — отриманням рецепту приготування оладок.
— Ти не зовсім нікчема, — кажу я, намагаючись бути неупередженим. — Я збирався осиротити твоїх овечок, але сьогодні можеш летіти куди тобі заманеться, шпачку. Але пам'ятай — лише оладки, і не дай тобі Боже сприйняти добрі слова за слабкість, бо тоді вони заспівають кулями на твоєму ранчо. Щоправда, ти їх не почуєш!
— Щоб переконати вас у правдивості моїх слів, — каже вівчар, — я прошу вас допомогти. Ви близький друг міс Лірайт, тож, можливо, вона зробить для вас те, у чому відмовила мені. Якщо ви вивідаєте рецепт оладок, я більше на гарматний постріл не підійду до неї.
— По руках, — сказав я, і ми потисли один одному руки. — Я радо дістану тобі рецепт, якщо зможу.
Джексон поїхав униз по кам'янистому плато, порослому колючими грушами, в напрямку Майред Мул, а я помчав на північний захід, до ранчо старого Білла Тумі.
Наступного разу я навідався в Пімієнту через п'ять днів. Ми з міс Вілейлою чудово провели вечір у дядька Емслі. Вона награвала на піаніно і співала уривки з опер. Я продемонстрував їй шипіння гримучої змії, розповів про новий спосіб Снейкі МакФлі білувати корів та про свою поїздку до Сент-Луїса. Ми дедалі більше проймалися симпатією одне до одного. Я подумав, що коли змусити Джексона Птахлі відлетіти в теплі краї, то перемога буде у мене в руках. Згадавши обіцянку й оладки, я подумав, що зможу переконати міс Вілейлу поділитися зі мною рецептом і віддам його Птахлі; а якщо й після того побачу вівчарика поблизу Пімієнти, скручу в баранячий ріг.
Тож приблизно о десятій годині я улесливо всміхнувся до міс Лірайт і сказав:
— Єдина річ, яка б порадувала мене більше, ніж бурий бичок на зеленій травичці, — це тепленькі оладки, политі цукровою патокою.
Міс Вілейла аж підскочила на стільчику і подивилася на мене з цікавістю.
— Так, — сказала вона, — це справді смачно. Як називалась вулиця в Сент-Луїсі, містере Одом, де ви загубили капелюха?
— Оладкова, — кажу я, хитро прижмурившись, щоб вона зрозуміла — я не збираюсь давати задній хід, наче вівці, що зачули койота. — Давайте, міс Вілейла, — продовжую я, — розкажіть, як ви їх печете. Оладки крутяться в моїй голові, як спиці в колесі фургона, що їде прерією. Ну давайте, фунт борошна, вісім дюжин яєць і так далі. З чого ще ви робите тісто?
— Вибачте, я на хвилинку, — каже міс Вілейла, скосивши оком у мій бік, і вислизає до іншої кімнати. Звідти з'являється дядько Емслі власною персоною в сорочці на короткий рукав і з глечиком води. Коли він повертається, щоб поставити на стіл склянку, я помічаю у нього в кишені револьвер сорок п'ятого калібру. «Нічого собі, — думаю я. — Ця сім'я ладна захищати кулінарні рецепти зі зброєю в руках. Не кожен ковбой піде на таке й заради права на кровну помсту!»
— Випий води, Джаде, — подає він мені склянку. — Тобі сьогодні довелося багато проїхати верхи і ти трохи перегрівся. Подумай про щось інше.
— Ви умієте пекти оладки, дядьку Емслі? — запитую я.
— Ну, я не так знаюся на цьому, як деякі, — відповідає він, — але думаю, треба взяти сито, тісто, соду, кукурудзяну муку, додати яєць і маслянки, як зазвичай. Я чув, навесні старий Білл збирається продавати худобу в Канзас-Сіті?
Більше порад із виготовлення оладок я того дня не отримав. Не дивно, що Джексон Птахлі виманював Вілейлу на прогулянки. Я змінив тему і заговорив із дядьком Емслі про круторогих і циклони. Потім до кімнати зайшла міс Вілейла побажати всього найкращого, і я полишив будинок дядька Емслі.
За тиждень, під'їжджаючи до Пімієнти, я зустрів Джексона Птахлі. Перш ніж розминутися, ми перекинулися парою слів.
— Ну що, відкрив секрет млинців? — запитав я його.
— Куди там, — відповів Джексон. — Я ні на йоту не наблизився до таємниці. А ти спробував?
— Так, — відповів я, — це було наче витягнути дику собаку із нори за допомогою бантика. Оладки мають бути справжнім скарбом, якщо їхній рецепт так оберігають.