— Ти ще пошкодуєш, що ударив Вождя Червоношкірих! — каже хлопчисько Біллу. — Це нікому ще так не минулося. Начувайся!
По сніданку малий дістає з кишені клапоть шкіри, обв'язаний ремінцями, і виходить із печери, розкручуючи саморобну пращу.
— Що він замислив? — нетерпляче вигукує Білл. — Семе, ти не думаєш, що він збирається накивати п'ятами, га, Семе?
— Аж ніяк, — кажу я. — Щось він не схожий на маминого пестунчика. Але нам слід доопрацювати план щодо викупу. Я не помітив пожвавлення у Верховині з приводу відсутності малого; може, батьки ще просто не усвідомили, що він зник. Хтозна, може, вони думають, він заночував у тітки Джейн або в когось із сусідів. Так чи так, сьогодні вони про все знатимуть. Увечері ми повинні підкинути батькові листа з вимогою віддати дві тисячі доларів за повернення сина.
Враз ми почули бойовий клич. Схожий звук, певно, видав Давид, коли могутній Голіаф упав на землю. А все через пращу, яку Вождь Червоношкірих витягнув із кишені й наразі розкручував над головою.
Я відхилився, почув глухий удар і зітхання Білла, щось на кшталт того, як зітхає кінь, коли з нього знімають сідло. Камінь завбільшки з яйце зацідив Біллу за ліве вухо. Дрискол хитнувся і впав прямісінько у вогонь — на сковорідку з гарячою водою для миття посуду. Я витягнув його і півгодини відливав йому макітру холодною водою.
Ось Білл потихеньку підводиться, обмацує себе за вухом і запитує:
— Семе, ти знаєш, хто мій улюблений герой у Біблії?
— Заспокойся, — кажу я. — Ти живий, отямився, все гаразд.
— Цар Ірод, — провадить він. — Ти не втечеш і не залишиш мене з ним, правда, Семе?
Я вийшов із печери, схопив малого і потрусив його так, що в того ледве не відпали веснянки.
— Якщо не будеш добре поводитися, відішлю тебе додому, — пояснив я. — Ну то як, будеш хорошим хлопчиком?
— Я тільки бажав повеселитися, — похмуро відповів він. — Я не хотів зробити боляче Старому Генкові. За що він мене вдарив? Я добре поводитимуся, Зміїне Око, якщо ти не відправиш мене додому і дозволиш сьогодні погратися в Чорного Розвідника.
— Я такої гри не знаю, — кажу я. — Вирішуйте з містером Біллом. Ви з ним сьогодні залишитеся вдвох. Мені треба ненадовго піти у справах. Зараз ти зайдеш у печеру, помиришся з містером Біллом, попросиш у нього пробачення за те, що зробив йому боляче. А якщо ні — марш додому.
Я змусив їх із Біллом потиснути один одному руки, потім відкликав Білла вбік і пояснив йому, що збираюся в Тополину Ущелину, маленьке село за три милі від печери, аби дізнатися, що у Верховині думають стосовно викрадення. Я вважав за краще того ж таки дня надіслати старому Дорсету безапеляційного листа з вимогою викупу й умовами його передачі.
— Ти знаєш, Семе, — каже Білл, — я горою стояв за тебе під час землетрусів, пожеж, повеней, гри у покер, динамітових феєрверків, поліцейських рейдів, пограбувань потягів і ураганів. Я ніколи не втрачав голови, аж доки ми не викрали цю двоногу ракету, замасковану під хлоп'я. Він мене зводить з глузду. Ти не залишиш мене з ним надовго, Семе?
— Я повернуся сьогодні по обіді, — відповів я. — Постарайся, щоб малий не нудьгував і не бешкетував, доки мене не буде. А зараз нумо писати листа старому Дорсету.
Ми з Біллом узяли папір і олівець і заходилися працювати над листом. Запнутий у ковдру Вождь Червоношкірих поважно походжав туди-сюди, охороняючи вхід до печери. Білл слізно канючив, щоб ми зменшили викуп до тисячі п'ятиста доларів.
— Я в жодному разі не намагаюся піддати сумніву загальновідомий факт палкої батьківської любові й відданості, — переконував він, — та ми маємо справу з людьми, а хіба людина зможе розпрощатися з двома тисячами доларів заради сорокафунтової тушки вкритого ластовинням дикого кота? Я не ризикнув би просити понад півтори тисячі. Різницю можеш вирахувати з мене.
Щоб заспокоїти Білла, я пристав на його пропозицію, і ми спільними зусиллями створили таке послання:
Ваш син у нас, у надійному місці далеко від Верховини. Шукати його немає сенсу Не допоможуть вам і найдосвідченіші нишпорки. Для вас єдиною можливістю повернути його є виконання наших умов. Ми вимагаємо тисячу п'ятсот доларів великими банкнотами; гроші мають лежати сьогодні опівночі у тій самій скриньці на тому ж таки місці, що і ваша відповідь, про яку мова йтиме далі. Якщо ви згодні виконати зазначені умови, надішліть письмову відповідь одним посильним сьогодні ввечері о пів на дев'яту. Якщо перетнути Совиний Струмок по дорозі на Тополину Ущелину, праворуч від дороги побіля паркана на пшеничному полі, близько ста ярдів одне від одного, ростуть три великі дерева. Внизу біля стовпчика, що стоїть навпроти третього дерева, лежатиме маленька картонна скринька.
4
Есквайр — почесний титул; у США використовується як післяіменна приставка при зверненні до дипломованого повіреного.