— Нарешті, — кажу я Соллі, підморгуючи сам до себе, — ми дісталися місця, де зможемо поласувати справжньою їжею.
Доки Соллі бабрався у номері, намагаючись набрати води із газопроводу, я схопив головного офіціанта за ґудзик смокінга, відтягнув подалі, дав два долари і сказав таке:
— Я завітав до вас із другом, якому роки й роки доводилося вдовольнятися крупами і коротенькими дешевими цигарками. Отож ти зараз прямуєш до шеф-кухаря і наказуєш йому приготувати трапезу для міністра закордонних справ або голови Трансатлантичної залізниці. Грошей у нас не менше, ніж у Рокфеллера, і ми воліємо смакувати виключно шедеври найвишуканішої кухні. Вартість не має значення. Покажіть нам, на що ви здатні.
О шостій годині нам із Соллі принесли обід. Це було щось! Світ не бачив такої трапези з часів Валтасара. Шеф-кухар назвав це «меню а-ля покер»[25]. Звична річ для західних гурманів. Подають по три страви, які пасують одна до одної. Спочатку була цесарка, морська свинка і міцний ірландський портер; потім смажена телятина, суп із телячої голови, що на смак нагадує черепаховий, курячий паштет; ікра західноєвропейського оселедця, ікра лосося, тапіока; довгоносий червоноголовий нирок, по-особливому приготована телятина й американський кролик; філадельфійський каплун, смажені равлики, джин із дикої сливи — і так далі, по три страви. Таким чином, за один раунд ви з'їдаєте, що волієте, а потім офіціант приносить вам груші, щоб смак попередньої страви не забивав наступної.
Я був упевнений, що від такого обіду Соллі отримає неземну насолоду після собачого корму, яким він харчувався на ранчо. Мені нетерпеливилося побачити пожвавлення на його обличчі, адже від самого Атаскоза-Сіті Соллі жодного разу не винагородив мої зусилля бодай усмішкою.
Ми сиділи в головній залі ресторану, в оточенні вишукано вдягнених людей, які радісно і голосно обговорювали одну з двох популярних у Сент-Луїсі тем: водопостачання і дискримінацію кольорових. Вони так швидко перестрибували з однієї теми на другу, що немісцевій людині могло здатися, ніби всі навколо розмовляють про акварелі. Сент-Луїс мав щось на кшталт репутації міста художників. У залі лунала приємна музика духового оркестру; зараз, гадав я, Соллі нарешті збагне, що духовна пожива підтримує і бадьорить людський організм не менше за фізичну. Але як я помилявся!
Соллі через стіл пильно подивився на мене. Чотири квадратні ярди, котрі нас розділяли, здавалися витівкою циклону, що пролетів над оборою, птахофермою, городом та ірландською фабрикою білизни. Аж тут Соллі підводиться і підходить до мене.
— Люку, — каже він. — Я добряче зголоднів після поїздки. Мені здалося, ти сказав, ми нарешті спробуємо справжнього харчу. Я забираюся звідси на пошуки чогось нормального. А ти можеш залишатися і бавитися з цим іграшковим харчем, якщо хочеш.
— Зачекай хвилинку, — кажу я.
Я підізвав офіціанта і черкнув «С. Мілз» на звороті чека на тринадцять доларів і п'ятдесят центів.
— Невже ти гадаєш, — мовлю я, — що джентльмени їдять той-таки непотріб, що й матроси на міссісіпському пароплаві? Люди ходять у ресторан скуштувати вишуканих страв.
Я вийшов на вулицю й поплентався за жалюгідним селюком. Аж тут Соллі натрапив на лимарню і відразу помітно повеселішав. Ми зайшли туди, замовили й одразу оплатили двоє сідел. Одне мало масивну передню луку зі щирого срібла і було прикрашене орнаментом та п'ятнадцятисантиметровим кантом із гірського кришталю і фальшивих рубінів навколо крил. На другому передню луку вкривала позолота, пластинчасті стремена були втричі міцніші за звичайні, а скрізь, де тільки можна, по сідлу бігла мозаїка зі срібних намистинок. Разом тисяча сто доларів.
Потім Соллі прямує в бік річки за «ароматом», що радує його ніс. У брудному завулку, де немає ні дороги, ні тротуарів, ні пристойних будинків, він знаходить те, що шукав. Ми заходимо до халупи, сідаємо на високі стільці серед портових вантажників і матросів та їмо залізними ложками боби. Так, сер, боби із солонющою свининою.
— Я думав, ну от якби таке подавали в ресторані, ото було б діло, — каже Соллі.
— Можливо, — відповідаю я, — кухня нашого готелю здається неперевершеною деяким панам, але я надаю перевагу табірдоту[26].
Тільки-но ми покінчили з бобами, я витяг Соллі з тієї брудної подоби кубрика під вуличний ліхтар і дістав свіжу газету, розгорнуту на сторінці з культурними подіями Сент-Луїса.
25
Мається на увазі «меню а-ля карт», що означає вільний вибір страв, навпроти кожної стоїть її ціна, відвідувач розплачується за вибрані страви.
26
Перекручене «табльдот», тобто стіл із загальним меню в пансіонах і ресторанах, готелях.