— Вдягайся! — звелів Рейдлер суворо.
Випльовуючи прокльони, перечіплюючись, тремтячи, не відриваючи здивованих блискучих очей від цілком нового — загрозливого і збудженого — скотаря, МакГваєр зумів-таки натягнути на себе одяг. Не гаючи часу, Рейдлер схопив його за комір, виштовхав із кімнати і протягнув через усе подвір'я до прив'язаного біля воріт коня. Від здивування ковбої ледве не попадали з сідел.
— Цей чоловік поїде з тобою, — сказав Рейдлер Росу. — І не давай йому поблажок! Нехай тяжко працює, мало спить і ще менше їсть. Ви, хлопці, знаєте, я радо прийняв його на ранчо, зробив для нього все, що міг. Учора його оглянув найкращий лікар із Сан-Антоніо. І сказав, що в поганця ослячі легені й тіло бичка. Ти знаєш, що робити з ним, Росе.
У відповідь Рос лише похмуро посміхнувся.
— Он воно що! — мовив МакГваєр, дивлячись Рейдлерові просто у вічі. Обличчя хворого скривилось у презирливій гримасі. — Док сказав, що зі мною все гаразд, так? Сказав, що я клеїв дурня? Ти сам підіслав старого! Думаєш, я здоровий? Кажеш, що я брехун? Послухай, друже, останнім часом я не був сонечком, але й не хотів нікого образити, присягаюсь! Якби ти поставив себе на моє місце… О, я забув — я не хворий, так каже лікар. Що ж, друже, тепер я все відроблю. Принаймні зараз мені все зрозуміло!
МакГваєр легко як пташка скочив у сідло, з передньої луки дістав нагайку і цвьохнув коня. Цвіркунчик, який у Готорні виграв перегони на Хорошому Хлопчику з виплатою десять до одного, опинився у своїй стихії.
МакГваєр мчав попереду загону, що прямував до Сан-Карлоса. Ковтаючи пил від копит його коня, ковбої не могли втриматися від схвальних вигуків, коли їм врешті вдалося його наздогнати.
Втім, менш ніж за милю МакГваєр втратив першість. Коли кавалькада помчала по стежці крізь високі колючі зарослі чапарелю попри загороди для коней, він опинився позаду всіх. Лише тоді МакГваєр натягнув повіддя і приклав до рота носову хустинку. Та миттю просякла яскравою артеріальною кров'ю, і він швидко закинув її у густий чагарник. Потім знову дав спантеличеному коню скуштувати нагайки, прохрипів: «Пішов!» — і помчався за загоном.
Того вечора Рейдлер отримав із родового маєтку в Алабамі сумну звістку. Після смерті одного з членів сім'ї треба було розподілити спадок, і Рейдлер мав туди поїхати. На світанку тарантас уже мчав прерією у напрямку залізничної станції… Повернувся Рейдлер лише за два місяці. Коли господар заїхав на ранчо, єдиною живою душею там був Іларіо, котрий став чимось на кшталт управителя. Слово по слову юнак розповів Рейдлерові про справи, виконані за час його відсутності. Скотар дізнався, що роботи у таврувальників досі не бракувало. Внаслідок численних руйнівних ураганів худоба розбрелася, і таврування відбувалося повільніше, ніж зазвичай. Наразі табір розмістився у долині річки Гваделупе, за двадцять миль від ранчо.
— До речі, — пригадав Рейдлер, — хлопець, якого я послав із ними, МакГваєр, ще в таборі?
— Не знаю, — відповів Іларіо. — Чоловіки з табору нечасто приїздити на ранчо. У них чимало мороки з телятами. Вони нічого не казати. Я думаю, містер МакГваєр давно померти.
— Помер? — здивувався Рейдлер. — Що ти верзеш?
— МакГваєр — ду-уже хворий хлопець, — пояснив Іларіо, знизавши плечима. — Два місяці як він піти, думаю, він уже померти.
— Дурниці! — вигукнув Рейдлер. — Бачу, він і тебе надурив, га? Лікар оглянув його і сказав, що він здоровий, як мескітове дерево.
— Той лікар? — посміхнувся Іларіо. — Він вам таке казати? Лікар не бачити містера МакГваєра.
— Ану розповідай! — звелів Рейдлер. — Що в біса ти маєш на увазі?
— МакГваєр, — спокійно провадив хлопець, — піти надвір по воду, коли лікар зайти в кімнату. Лікар брати мене і стукати пальцями тут і тут, — показав він на груди, — не знаю навіщо. Він запхнути мені в рот маленьку скляну паличку. Взяти мою руку отут і змусити мене рахувати двадцять — тридцять — сорок… Хтозна, — підсумував Іларіо, осудливо розвівши руками, — навіщо лікар робити зі мною такі дивні речі?
— Які коні є на ранчо? — не став заходити в деталі Рейдлер.
— Зозулька пастися за маленькою загородою для худоби, сеньйоре.
— Хутко сідлай її для мене!
За кілька хвилин Рейдлер уже скочив у сідло і залишив ранчо. Зозулька, яка чимось нагадувала незграбну, але швидку в польоті птаху, бігла собі підтюпцем, ковтаючи милі, наче довгі макаронний. За дві з чвертю години Рейдлер, виїхавши на узвишшя, біля водопою на Гваделупе побачив табір таврувальників. Змарнілий від передчуття жахливої новини, яку він от-то мав почути, Рейдлер заїхав до табору, спішився і випустив із рук повіддя. Чутливе серце скотаря готувалося покласти на себе провину за вбивство МакГваєра.