У таборі не було нікого, крім кухаря, котрий до вечері розкладав величезні шматки смаженої телятини і розставляв залізні кружки на каву.
Рейдлер не зміг одразу взяти бика за роги, а натомість почав розмову здалеку.
— Як тут у вас, Піте? — поцікавився він.
— Та так собі, — дипломатично відповів кухар. — Двічі закінчувався харч. Ураган розігнав худобу, і нам довелося прочісувати сорок миль чагарників. Мені б не завадив новий кавник. Москіти зовсім озвіріли…
— З хлопцями все гаразд?
Піта важко було назвати оптимістом. До того ж занепокоєність господаря здоров'ям ковбоїв була не просто незвичною, а й відгонила м'якотілістю. Це було не схоже на Рейдлера.
— Ті, що лишилися, на обід приходять вчасно, — зронив кухар.
— Ті, що лишилися?! — повторив Рейдлер хрипким голосом і мимоволі став роззиратися в пошуках могили МакГваєра. Йому пригадалась біла мармурова плита на кладовищі в Алабамі. Але тут, посеред прерії, це повне безглуздя!
— Ну, ті, хто залишився, — підтвердив Піт. — За два місяці табір змінився. Декого вже з нами немає.
Рейдлер урешті не втримав.
— Хлопець… якого я послав… МакГваєр… він…
— Знаєте, — перебив Піт, зводячись на ноги з великим куснем хліба, який він тримав обома руками, — це було жорстоко — відправити бідолашного хворого хлопця у табір. Лікаря, який здорового не відрізнить від ходячого здохляка, треба відшмагати попругою з бляхою. А малий ледве на ногах стояв, а таке учверив, що хай йому грець! Я вам зараз оповім. Першої ночі в таборі наші вирішили провести обряд посвячення. Рос Гарджис тільки раз заїхав йому по м'якому місцю гілкою колючого чапарелю, і що, по-вашому, зробило бідне хворе дитя? Ця блішка підіймається і товче Росові пику. Малий відлупцював Роса Гарджиса! Добряче відлупцював. Місця на ньому живого не залишив. Росу лише вистачило сили, щоб піднятися і знову впасти на землю. А МакГваєр відходить подалі, лягає в траву і харкає кров'ю. Так це називається. Лежить він вісімнадцять годин, ми засікали годинником, і ніхто не може зрушити його з місця. Потім Рос Гарджис, який завжди відчуває особливу прихильність до тих, хто його відлупцює, бере справу у свої лапи, безупинно проклинаючи лікарів від Гренландії до Польщі й Китаю. Вони з Джонсоном Зеленою Гілкою заносять МакГваєра в намет і по черзі годують його порубаним сирим м'ясом та поять нерозбавленим віскі.
Але було схоже на те, що малому зовсім не хотілося боротися за життя. Вночі він крадькома виповз із намету. Його знайшли у траві, з неба мжичив холодний дощ. «Забирайтеся геть, — гаркнув він, — дозвольте мені померти там, де я хочу. Він сказав, що я брехун, крутій і вдаю з себе хворого. Залиште мене самого!»
— Два тижні, — вів далі кухар, — він лежав, не помічаючи нікого і нічого навколо. Аж раптом…
Враз почулося гучне тупотіння — двадцять кентаврів галопом вилетіли з колючих чагарників і помчали в табір.
— Тисяча гримучок! — вигукнув Піт, не знаючи, за що хапатись. — Хлопці повертаються, і якщо за три хвилини вечеря не буде готова, мені каюк.
Та Рейдлер бачив тільки одне. Невисокий засмаглий хлопець з усмішкою на вустах на ходу зіскочив із сідла. Він був такий несхожий на МакГваера, і все ж…
Наступної миті скотар тримав його за руку і ніжно обіймав.
— Синку, як ти? — було все, що він зміг сказати.
— Ближче до землі, ти казав! — закричав МакГваєр, у сталевому потиску замалим не вивертаючи скотареві руку. — Так воно й вийшло — я вилікувався, зміцнів і допетрав, яким нікчемою був. Дякую, що погнав мене сюди, старий. Скажи, ти розіграв мене з тим лікарем, так? Я бачив через вікно, як він оглядав того малого дат…[33]
— Ах ти ж теля блохасте! — проричав скотар. — Чому ти не сказав, що лікар не оглядав тебе?!
— Та ну тебе! — у голосі МакГваєра вчулися залишки колишньої грубості. — Мене не так легко надурити. Ти був у курсі. Ти розіграв ярмаркову виставу і витурив мене з ранчо, а я вирішив — будь що буде. І знаєш, друже, ганятися за коровами не останнє заняття на цьому світі. Це найкращий вид спорту. Ти не будеш проти, якщо я залишусь?
Рейдлер запитально поглянув на Роса Гарджиса.
— Цей упертий малий поганець, — у голосі Роса забриніла ніжність, — найбільший нахаба і найкращий боєць на всьому Заході.
Диво ополудні
На тому боці мосту через Ріо-Гранде, на території Сполучених Штатів, чотири озброєні рейнджери[34], знемагаючи від спеки в маленькій глинобитній хижці, не відривали очей від потаємної стежки, якою на американську землю потрапляли мексиканці.