Якийсь час Панчита витріщалася на Сухого Струмка з королівською нахабністю, потім просто в нього на очах поклала собі до рота солодку ягоду і розкусила її білими зубками. Після цього дівчина повернулася і повільно, демонстративно попливла в напрямку паркана, як герцогиня на чолі почту під час ранкової прогулянки. Біля паркана Панчита знову подивилася на Сухого Струмка, обпаливши чорним полум'ям безстрашних очей, мелодійно, по-дитячому грайливо розсміялася і з кошачою грацією прослизнула між штахетинами на бік О'Браєнів.
Сухий Струмок підібрав батога і поплентався додому. Перечепився на дерев'яних східцях. Коли він зайшов усередину, стара мексиканка, яка куховарила і прибирала будинок, прокричала, що вечеря вже на столі. Сухий Струмок не звернув уваги на її слова, знову перечепився на парадних східцях, вийшов за ворота і попрямував дорогою, що вела до мескітових заростей на околиці міста. Тут він сів просто на землю і почав із силою видирати одну по одній колючки з кактуса. Він завжди робив так, коли над чимось міркував; то була звичка, набута в часи, коли проблеми Сухого Струмка обмежувалися ураганами, вовною і водою.
З Сухим Струмком трапилося те, чого хотів би уникнути кожен розважливий чоловік. До нього прийшла друга молодість.
Сухий Струмок не знав молодості у звичному розумінні. Навіть його дитинство пролетіло під знаком серйозності й усвідомлення власної гідності. У шість років він спостерігав за кумедними стрибками ягнят на батьковому ранчо із мовчазним осудом. Молодість він змарнував безцільно. Божественний вогонь і палкі поривання, неземна радість і відчай, сяйво і чарівність юності пройшли повз Сухого Струмка. Він не знав почуттів Ромео і Джульєтти і був похмурішим за лісового Жака[70], оскільки зневажав солодко-гіркий присмак спогадів, що зігрівав непривітного відлюдника з Ардену на схилі літ. А тепер, коли він був деревом, що от-от пожовтіє і почне втрачати листя, один-єдиний зневажливий погляд Панчити О'Браєн повінню пізнього, оманливого літнього тепла затопив осінню землю серця Сухого Струмка.
Вівчар — істота відважна і нерозсудлива. Він пережив забагато холодних зим, щоб відступати перед пізнім літом, природним чи духовним. Старий? Він їм іще покаже!
З наступною поштою до Сан-Антоніо полетіло замовлення на найкращу чоловічу збрую; кольори, стиль і ціни не мали значення. Наступного дня прийшла черга вирізаного з газети рецепту рідини для зафарбовування сивини, оскільки випалене сонцем темно-руде волосся Сухого Струмка на скронях почало вкриватися срібною павутинкою.
Сухий Струмок тиждень не виходив із дому, за винятком частих вилазок проти юних любителів чужої полуниці. Аж раптом ошелешив мешканців Санта-Рози яскравими барвами хворобливого блиску божевілля пізнього літа.
Франтуватий синій костюм упакував його фігуру від щиколоток до зап'ясть. Сорочка кольору бичачої крові, високий стоячий комір, помаранчева краватка, отруйно-жовті черевики з загостреними носаками, не зручніші за ланці каторжанина. Бувалу в бувальцях голову ганьбив маленький плаский солом'яний капелюх зі смугастим кантом. Лимонні рукавички зі шкіри молодого козеняти захищали грубі руки від лагідного травневого сонця. Неприродна, незрозуміла істота виповзла із барлога, по-дурному всміхаючись і поправляючи рукавички. На сумнівну стежку штовхнув Сухого Струмка Купідон, який стрілами Мома поціляє того, хто занадто довго уникав його влади. Переписуючи історію, Сухий Струмок воскрес як різнобарвний ара з попелу сіро-коричневого фенікса, що склав стомлені крила у містечку Санта-Роза.
Сухий Струмок вийшов на саму середину вулиці, шокувавши мешканців Санта-Рози, які мали нещастя побачити це диво, а потім повільно, статечно, як вимагали незручні черевики, зайшов у ворота місіс О'Браєн.
Залицяння Джонсона Сухого Струмка до Панчити О'Браєн залишалося головною темою у Санта-Розі аж до приходу одинадцятимісячної посухи. Це було щось неповторне, щось на кшталт кеквоку[71], публічних виступів глухонімих, флірту через поштові марки[72] і шарад у вітальні. Цирк тривав два тижні та припинився так раптово, як і почався.
Звичайно, місіс О'Браєн страшенно зраділа, коли Сухий Струмок уголос заявив про свої наміри. Мати дівчини, а отже, член стародавнього Ордену Мишоловки, радісно взялася готувати Панчиту до жертвопринесення. Саму Панчиту на якийсь час захопили нові дорослі сукні й зачіски, тож дівчина наче забула, що вона лише сир у мишоловці. Звісно, їй було приємно бачити, що такий солідний чоловік як містер Джонсон виказує їй знаки уваги, а подружки крадькома визирають із-за фіранок, коли пара йде по вулиці.
70
Жак — герой п'єси Шекспіра «Як вам це подобається», меланхолійний супутник герцога у вигнанні, який постійно скаржиться на життя і на недосконалість світу. Дія п'єси відбувається в Арденському лісі.
72
Наприкінці ХІХ ст. в американській пресі почали з'являтися повідомлення, що в Берліні винайшли шифр для поштових марок, який дозволяв незаміжнім паннам фліртувати з мужчинами. Див.