У травні Черокі завдав своє нехитре добро на віслючка й обернув сіру задумливу голову тварини на північ. До невизначених кордонів Єллоугаммера золотошукача проводжало чимало мешканців, засвідчуючи повагу та вдячність теплими прощальними вигуками. Черокі вручили п'ять повних фляг і запевнили, що в Єллоугаммері він завжди знайде вірних друзів, чисте ліжко, пристойний харч і гарячу воду для гоління на той раз, якщо удача не захоче погрітися біля його похідного вогнища у Марипозі.
Прізвисько «Черокі» названий батько Єллоугаммера отримав від інших золотошукачів згідно з поширеною системою ідентифікації людини. Чоловіку зовсім не треба було показувати запис про хрещення для того, щоб друзі й вороги знали, як до нього звертатися. Ім'я кожного чоловіка — його приватна власність. Для того, щоб затягти його до бару чи просто виокремити з-поміж загалу схожих двоногих істот, вдягнених у блакитні сорочки, використовувалося тимчасове ім'я, титул чи епітет. Більшість прізвиськ ґрунтувались на характерних рисах хрещеника. Частина походила від назв місць, звідки з'являлися старателі, якщо вони, звичайно, в цьому зізнавалися. Деякі хлопці проголошували себе Адамсонами, Томпсонами і такими іншими панами з гучністю і нахабністю, що огортала їхні титули чимось на кшталт ореолу. Інші хвалькувато і безсоромно називали справжні імена. Це вважалося проявом зневаги до товаришів; таких не любили. Одному чолов'язі, який заявив, що його звуть Честертон Л. С. Бельмонт, і став розмахувати паперами, щоб це довести, наказали забратися з міста до заходу сонця. Натомість прізвиська Коротун, Ноги Колесом, Техас, Ледащо Білл, Тверезий Роджерс, Кривий Райлі, Суддя або Ед Каліфорнія вважалися престижними. Черокі отримав ім'я завдяки байкам, буцімто він якийсь час прожив у компанії представників однойменного племені.
Двадцятого грудня поштар Болді привіз до Єллоугаммера цікаві новини.
— Знаєте, кого я бачив у Альбукерке? — повідомив Болді місцевій еліті, яка, звісно, засідала в барі. — Черокі, вичепуреного, мов турецький султан. Грошей у нього кури не клюють. Ми з ним поставили місто на вуха, добряче напилися цього, як його, вина із порошком Зейдліца[74], і будьте певні, за все платив Черокі. У нього повні кишені доларів — як у хлопця, що зірвав банк у солідному казино.
— Черокі, напевно, натрапив на пристойну золотоносну жилу, — відгукнувся Ед Каліфорнія. — Він чесний хлоп. Я радий, що йому пощастило.
— І звісно, він саме збирається відвідати старих друзів у Єллоугаммері! — кинув хтось із натовпу, явно не в захваті від успіху Черокі. — Але так завжди. Багатство — найкращі ліки від пам'яті.
— Не лізь поперед батька в пекло, — перебив Болді, — зараз я все розповім по черзі. В Марипозі Черокі натрапив на метрову жилу завдовжки мало не до самої Європи і, не подумавши як слід, продав її за сто тисяч доларів готівкою. На ці гроші він купив шубу з котикового хутра і червоні санчата. І що, ви думаєте, він робить далі?
— Грає в кості, — каже Техас, завзятий картяр.
— Який ти розумний, моя радосте! — шкірить зуби Коротун, який постійно тягає в кишені феротипії[75] і вдягає червону краватку, коли працює на ділянці.
— Купує салун? — висуває здогад Тверезий Роджерс.
— Черокі завів мене до кімнати, — провадив Болді, — і все мені показав. Уся кімната була завалена барабанами, ляльками, ковзанами, мішечками цукерок, скриньками з чортиками, іграшковими ягнятами, свистульками та іншими дитячими іграшками. І що, ви думаєте, він збирається робити з цим мотлохом? Нізащо не вгадаєте, що мені сказав Черокі. Він планує завантажити все у червоні санчата і… стоп, не поспішайте замовляти випивку… він приїде сюди, до Єллоугаммера, і подарує дітлахам — так, місцевим дітлахам — найбільшу ялинку, найбільшу балакучу ляльку і найбільший набір юного конструктора на захід від мису Гаттерас.
Після слів Болді в салуні на дві хвилини запанувала абсолютна тиша. Вона протрималася б і довше, але тут гостинному власнику закладу спала на думку щаслива ідея передати відвідувачам дюжину склянок для віскі. Оскільки повна пляшка подорожувала не так швидко, салун почав наповнюватися незадоволеним бурчанням.
— Ти йому нічого не сказав? — запитав рудокоп на ім'я Тринідад.
— Знаєш, — відповів Болді меланхолійно, — якось не випало мені такої нагоди. Черокі купив новорічні забавки й увесь сяяв від задоволення, носився з ідеєю, як дурень із писаною торбою. Та, правду кажучи, у мене в голові трохи запаморочилося від шипучого вина, про яке я вам казав, тож я йому не зізнався.