— Не можу втриматися від подиву, — сказав Суддя, повісивши на барну стійку ціпок із головкою зі слонової кістки, — у зв'язку з тим, що наш друг Черокі володіє настільки… е-е-е… недостовірною інформацією щодо стану справ у місті.
— Теж мені, знайшли восьме диво світу, — сказав Болді. — Черокі поїхав із міста сім місяців тому. За цей час багато чого могло трапитися. Як, по-вашому, він мав знати, що у місті немає жодної дитини і, враховуючи нинішній стан справ, жодної не планується і найближчим часом.
— Якщо про це зайшла мова, — втрутився Ед Каліфорнія, — не дивно, що їх тут досі немає. Місто ще недостатньо обжите, щоб заводити дітей, здається мені.
— Найголовніше в цьому різдвяному безглузді з ялинкою, — сказав Болді, — що Черокі збирається перебратися на Санта-Клауса. Він запасся білою перукою і бородою, як на малюнках у книжках Вільяма Каллена Лонгфелло[76], червоною шубою хутром назовні, рукавицями по вісім унцій золота кожна і справжнім стоячим нічним ковпаком із помпончиком. Ну хіба не шкода, що такою збруєю не помилується бодай одне дитинча?
— А коли Черокі збирається прибути до нас на санчатах? — поцікавився Тринідад.
— Уранці проти Різдва, — відповів Болді. — Від нас потрібна окрема кімната з уже встановленою ялинкою та кілька леді, які зможуть тримати язика за зубами достатньо довго, щоб не зіпсувати дітлахам сюрпризу.
Невеселе становище Єллоугаммера було змальовано доволі точно. Дитячі голоси ніколи не лунали у нашвидкуруч зведених будинках, тупотіння невтомних маленьких ніжок не освятило вибоїстої центральної (і єдиної) вулиці між двома рядами наметів і грубих незатишних осель. На це ще прийде час. Наразі Єллоугаммер був гірським табором, у якому з-поза кожного рогу не визирали цікаві жваві оченята, які широко розплющуються назустріч новому дню. Не було там жадібних маленьких рученят, які б радісно потягнулися до загадкового мішка з подарунками, не було хлоп'ят і дівчат, які б щасливим збудженим вереском привітали найбільше зимове свято і від щирого незіпсованого дитячого серця подякували б Черокі за доброту, як він на те, безсумнівно, заслуговував.
Жінок у Єллоугаммері було п'ять. Дружина оцінника, власниця готелю «Лакі Страйк», праля, яка щодня намивала зі свого корита унцію золотого піску. Крім трьох постійних мешканок міста варто згадати сестер Спенглер: міс Фанчон та Ерму із Панамериканської комедійної трупи, які давали вистави в імпровізованому Імператорському театрі. Але дітей у місті не було. Інколи міс Фанчон достовірно і досить мило зображала на сцені грайливе дитинство, але між її ролями і справжніми дітьми, які мали б стати законними одержувачами дарунків Черокі, пролягала безмежна прірва.
Різдво припадало на четвер. У вівторок уранці Тринідад замість того, щоб піти на роботу, вирушив у «Лакі Страйк» на пошуки Судді.
— Якщо ми підсунемо Черокі свиню замість його омріяної ялинки, — сказав Тринідад, — це буде грандіозним позориськом для Єллоугаммера. Можна сказати, якби не Черокі, нашого міста взагалі не було б. Я особисто збираюся зробити все, щоб такого не трапилося.
— Я радо підтримаю твою ініціативу, — погодився Суддя. — Я теж заборгував Черокі за його протекцію у минулому. Але я не розумію… я завжди вважав відсутність дітей радше розкішшю, ніж… утім, враховуючи винятковість ситуації… все одно я не розумію…
— Подивися на мене, — мовив Тринідад, — і ти все зрозумієш. Згадай старі добрі часи. Я збираюсь організувати хлопців і заповнити наше місто дітлахами. У Санта-Клауса Черокі будуть вдячні слухачі, навіть якщо доведеться викрасти цілий сиротинець!
— Еврика! — захоплено вигукнув Суддя.
— Аж ніяк, — твердо заявив Тринідад. — Ідея моя. Я знаю це латинське слово ще зі школи.
— Я надам тобі всю можливу допомогу, — виголосив Суддя, розмахуючи ціпком. — Можливо, моя красномовність і володіння ораторським мистецтвом допоможе нам переконати юних друзів на час операції піддатися під нашу руку.
За годину весь Єллоугаммер ознайомили із планом Тринідада і Судді. План схвалили одностайно. Містяни, які знали сім'ї з юними спадкоємцями, що проживали у радіусі сорока п'яти миль, радо поділилися з Тринідадом цінною інформацією. Той ретельно занотував дані, а потім приспішив зайнятися пошуками транспортного засобу і команди.
За розкладом першою зупинкою мав стати великий дерев'яний будинок за п'ятнадцять миль від міста. На поклик Тринідада у дверях з'явився чоловік, який неквапом підійшов до старих воріт і охоче через них перехилився. На ґанку товклася чимала зграйка молодняка, здебільшого брудного й обшарпаного, який, проте, аж пашів цікавістю і здоров'ям.
76
Вільям Каллен (1710–1790) — англійський лікар. Генрі Вудсворт Лонгфелло (1807–1882) — американський поет, автор «Пісні про Гаявату».