Нарешті замовкла какофонія каменярні — гуркіт вибухів і буріння, ревіння величезних кранів, крики бригадирів, скреготіння вагонів-платформ, що перевозили важкі вапнякові брили. Внизу в барі кілька робітників, засидівшись допізна, галасували і сварилися над шашковою партією. Важкий запах тушкованого м'яса, гарячого жиру і дешевої кави задушливим туманом висів над будинком.
Ліна запалила свічечку і вмостилася на краєчку дерев'яного стільця. Худенькій і постійно голодній дівчинці не виповнилося і дванадцяти років. Спина, руки, ноги нестерпно боліли і не розгиналися. Але найбільше боліло серце. Сьогодні чаша його страждань переповнилася. У Ліни забрали книжку казок братів Грімм. Щоночі, незважаючи на втому, дівчинка розгортала книжку, щоб знайти на її сторінках відраду і надію. Книжка завжди шепотіла їй, що рано чи пізно принц або фея визволять її із зачарованого королівства. Щоночі казки братів Грімм надавали Ліні мужності й наснаги жити далі.
У кожній казці дівчинка знаходила схожість із власною долею. Загублена донька дроворуба, нещасна дівчина-гуска, переслідувана злою мачухою пасербиця, викрадена злою відьмою дівчинка — у них Ліна бачила себе, змучену маленьку посудомийку в готелі «Каменяр». І завжди, коли ситуація ставала безнадійною, на порятунок приходила добра фея або відважний принц.
У палаці злого велетня-людожера, куди закинуло її зле закляття, Ліна схилялася над томиком братів Грімм і чекала, всім серцем бажаючи перемоги добрих сил. А вчора місіс Малоні знайшла в кімнаті дівчинки книжку і забрала її геть, жорстко сказавши, що служниці не годиться читати ночами, бо наступного дня заспана робітниця працюватиме гірше за сонну муху. Хіба може одинадцятирічна дитина, волею долі відірвана від мами, дитина, у якої немає часу просто погратися, жити без останньої відради, без казки? Спробуйте поставити себе на її місце і зрозумієте, як це важко.
Дім Ліни був у Техасі, між невисоких гір на річці Педерналес, у невеличкому містечку Фредериксберг. Там мешкали переважно переселенці з Німеччини. Вечорами вони сиділи за столиками вздовж тротуарів, пили пиво і грали в пінокль і скат[78]. Це були надзвичайно ощадливі люди.
Найощадливішим серед них був Петер Гільдес-мюллер, батько Ліни. Жадібність змусила його відіслати доньку за тридцять миль від дому працювати в готелі. За тиждень дівчинка заробляла три долари, Петер додавав її платню до непорушних сімейних заощаджень. Дуже вже хотілося Петерові стати багатшим за сусіда Г'юго Гефельбауера, який курив люльку з морської пінки[79] метр завдовжки і кожного Божого дня їв на обід віденські сосиски і тушкованого кролика. На думку Петера, Ліна була достатньо дорослою, щоб допомагати примножувати багатство сім'ї Гільдесмюллерів. А тепер уявіть, якщо зможете, як воно — бути одинадцятирічною дівчинкою, яку змусили покинути маленьке зелене селище на Рейні для того, щоб важко працювати в палаці велетня-людожера, де й хвильку не посидиш спокійно, адже треба постійно обслуговувати велетнів, що пожирають телятину і свинину. Велетнів із громовими голосами, з величезних чобіт яких сиплються тонни білого вапнякового піску, що його дівчинці доведеться замітати і відшкрябувати з підлоги слабкими натрудженими пальчиками. І насамкінець у неї відбирають останню відраду!
Ліна відкрила стареньку порожню валізу, у якій колись зберігалася консервована кукурудза, і дістала звідти аркуш паперу й недогризок олівця. Дівчинка збиралася написати листа мамі. Томі Раян відправить його з пошти у Балінджерсі. Томі сімнадцять, він працює у каменярні й щовечора повертається додому в Балінджерс. Наразі Томі причаївся в темряві під вікном, чекаючи, коли Ліна викине листа. Тільки так вона може надіслати звісточку додому. Місіс Малоні не в захваті, коли служниці пишуть листи.
Огарок свічки швидко зменшувався, Ліна почала писати поспіхом, дряпаючи папір дерев'яною облямівкою грифеля. Ось її лист:
Я дуже хочу побачити тебе. І Гретель, і Клауса, і Генріха, і маленького Адольфа. Я стомилася. Я сумую за тобою. Сьогодні місіс Малоні надавала мені стусанів і залишила без вечері. Я не могла принести достатньо дров, бо у мене боліла рука. Вчора місіс забрала мою книжку. Я кажу про «Казки братів Грімм», які подарував дядько Лео. Скажи, матусю, кому було погано від того, що я читала книжку? Я намагаюся старанно працювати, але роботи дуже багато. Я трохи читала ввечері перед сном. Якщо ти завтра не відправиш когось забрати мене додому, я піду до річки і втоплюся. Я знаю глибоке місце. Розумію, що тільки погані дівчатка хочуть утопитися, але я сумую за тобою. Я тут зовсім сама. Я дуже стомилася, і Томі чекає, щоб відіслати листа. Сподіваюся, ти не розгніваєшся, матусю, якщо я втоплюся.
79
Морська пінка, сепіоліт — мінерал, силікат магнію, добувається на морському дні й використовується для виготовлення елітних мундштуків і люльок.