— Gott in Himmel![85] — закричав він. — Звідки ти взятись у фургон? Мало того, що мене грабувати і ледве не підвісити сьогодні на дереві, я ще й з глузду з'їхати!
— Ви привезли нам нашу дорогу донечку, Фрице! — вигукнула фрау Гільдесмюллер. — Ми ваші довічні боржники!
— Розкажи мамі, як ти потрапила у фургон герра Фрица, доню, — попросила фрау Гільдесмюллер.
— Я не знаю, — відповіла Ліна, — але пам'ятаю, хто визволив мене із жахливого готелю. Це був принц.
— Корона імператора! — закричав Фриц. — Ми всі збожеволіли.
— Я завжди знала, що він прийде по мене, — почала Ліна, сівши на тротуарі на вузлик із постільною білизною. — Минулої ночі він примчав із озброєними лицарями і захопив палац злого велетня. Вони вибили двері й поскидали зі столів тарілки. Вони всадовили містера Малоні у діжку з дощівкою і висипали на місіс Малоні борошно. Робітники, постояльці готелю, повистрибували з вікон і втекли далеко-далеко в ліси, коли лицарі почали стріляти з рушниць. Я прокинулася від пострілів і прошмигнула сходами вниз. Там мене помітив принц, замотав у ковдру і забрав геть. Він був гарний, високий і сильний. У нього було колюче, як мескітові зарості, обличчя, він розмовляв зі мною ласкаво і приязно і від нього пахло шнапсом. Він посадив мене на коня поперед себе, і ми помчали в оточенні шляхетних лицарів. Він міцно обіймав мене, я незчулася, як заснула; а прокинулася лише тут.
— Дурниці! — вигукнув Фриц Бергман. — Дитячі казочки! Як ти справді потрапити до фургон?
— Мене привіз принц! — авторитетно заявила Ліна.
Добрі люди Фредериксберга досі так і не домоглися від Ліну пояснення, що ж насправді трапилося тієї ночі.
Друге народження Калліопи
На Калліопу Кейтсбі знову найшло. Його мучила нудьга. Приємний з кожного погляду континент, Америка, а особливо його частина, відома під назвою Квіксенд, наразі здавалися йому просякнутими отруйним туманом. Коли відчай охоплює філософа, він шукає розради у монологах, жінкам приносять заспокоєння сльози, манірний житель Сходу бурчить над рахунками з дамських крамниць. Мешканцям Квіксенда не відомі подібні сентименти. Тим паче Калліопі, котрий звик висловлювати незадоволення життям доволі своєрідно.
Ближче до вечора Калліопа почав виказувати ознаки наближення кепського гумору. Буцнув власного собаку на ґанку готелю «Західний» і відмовився вибачатися за порушення громадського спокою. У розмові присікувався до слів і десять разів на хвилину змінював свої погляди. Походжаючи туди-сюди, час від часу обривав мескітову гілочку й розлючено гриз листочки. Зловісний знак! Неприродна ввічливість і книжні вислови теж були вірною пересторогою для тих, хто мав нагоду спостерігати різні ступені хандри Калліопи. Хриплувата м'якість у голосі прийшла на зміну звичній різкій протяжності. Небезпечна люб'язність причаїлась у манерах, як кугуар у заростях біля річки. За якийсь час посмішка перетворилася на гримасу, лівий куточок рота потягнувся вгору. Ніхто у Квіксенді не сумнівавсь у наближенні бурі.
Наступна стадія характеризувалась активним винищенням алкогольних запасів міста. Нарешті, десь аж опівночі, Калліопу заскочили по дорозі додому. Чоловік вітав перехожих із перебільшеною, але сумирною увічливістю. Дратівливість Калліопи ще не досягла критичної точки. У своїй кімнаті над вітальнею цирульника Сильвестра він видерся на підвіконня і до ранку співав мимо нот похмурі сумні балади, супроводжуючи грубі завивання різким бриньканням на гітарі. Благородніший за Нерона, своїми музичними вправами Калліопа попереджав мешканців Квіксенда про неминуче наближення кінця спокійного, мирного існування.
Зазвичай Калліопа Кейтсбі був чоловіком спокійним і байдужим, можна сказати, лінивим і нікчемним. У кращому разі — нероба і зануда, в гіршому — Квінсендський Жах. Про людське око Калліопа займав другорядну посаду у сфері продажу нерухомості, возив у тарантасах простаків зі Сходу оглядати земельні ділянки і ранчо. На світ чоловік з'явився у південних штатах: худющі метр вісімдесят, нечітка вимова і специфічні ідіоми не залишали сумніву щодо походження Калліопи.
Але, так чи інак, поживши певний час на Заході, цей слабосильний нероба, пожирач тонн крекерів, лінивий любитель темних закутків бавовняних полів і порослих сумахом пагорбів набув лихої слави навіть серед чоловіків, які змалечку на практиці вивчали мистецтво жорстокості.
Наступного ранку о дев'ятій Калліопа дійшов до кондиції. Надихнувшись од власного дикого завивання й од віскі, він приготувався збирати свіже лаврове гілля від вдячних жителів Квіксенда. Обвішаний патронташами, як різдвяна ялинка гірляндами, щедро оздоблений револьверами, ледве тримаючись на ногах, вийшов Калліопа на центральну вулицю міста. Занадто великодушний, щоб захопити місто зненацька, підкравшись мовчки, він зупинився біля найближчого рогу і видав бойовий клич. Моторошний, гучний, пронизливий крик чимось нагадував звук калліопи[86], яка дала Кейтсбі прізвисько, що змусило всіх забути його справжнє ім'я. Відразу за криком пролунали три постріли з револьвера сорок п'ятого калібру. Калліопа прочистив зброю і перевірив руку. Рудий собака, власність полковника Свазі, господаря «Західного», впав у пилюку догори лапами, востаннє заскигливши. Мексиканець, що переходив дорогу біля бакалійної крамниці з пляшкою гасу в руках, прожогом кинувся навтіки, не відпускаючи шийку тремтячої пляшки. Новий позолочений півник на даху пофарбованого в лимонний і ясно-синій кольори будинку судді Рілі затремтів, закрутився на місці й розколовся надвоє — невинна жертва людської нестриманості.
86
Калліопа — паровий орган, музичний інструмент, сконструйований в XIX ст. в США. Із парового котла пара під тиском подається у схожі на органні трубки з діапазоном у декілька октав. Для гри використовується клавіатура. Винайдена з метою приваблення публіки у плавучі театри і цирки, калліопа вирізнялась голосним пронизливим звучанням.