Отже, лукава супротивниця чекала на Ягелла неподалік од старого млина над непоказною річкою Кавенкою.
— Я прийшов…— офіційним тоном заявив Ягелло, стараючись, Щоб його обличчя зберегло похмурий вигляд.
— Я це помітила, — усміхнулася лукава супротивниця, легковажно вмощуючись на струхлявілому поруччі, що кожної миті загрожувало обламатися.
— Не вдавай із себе героїню. Тут щонайменше три метри глибини, злізь, — в голосі Ягелла забриніла незапланована турбота.
— А ти мене врятуєш. Адже плаваєш чудово.
— Я сюди прийшов не для того, щоб мокнути в брудній воді. Я з приводу листа. Що за таємниця?
Лукава супротивниця кілька разів гойднула ногами, ніби глузуючи з небезпеки. Поруччя захиталося, зарипіло, недвозначно застерігаючи, що потурати таким нерозсудливим бабським вибрикам довше не буде.
— Облиш! Злізь зараз же! — Ягеллу здалося, що на його плечі раптом лягла відповідальність за життя людини. — Лічу до трьох. Якщо зараз же не поведешся серйозно, то я…
— Що ти?
— То я звідси піду.
— Будь ласка! — Лукава супротивниця усміхнулася з нахабною зловтіхою. — Вертайся додому! Я тільки хочу сказати, що моя таємниця варта мільйона злотих.
Після такого стратегічного вступу виявилося, що Магдина таємниця і справді варта великого багатства. Ягелло відразу відпустив дівчині всі її гріхи. Він навіть подумав, що Магда Кравчик заслужила на якусь бойову відзнаку. На жаль, поки що у Спілки Справедливих власних орденів не було, а до присудження державних нагород Ягелло не мав анінайменшого відношення. Так уже часто буває, що з чисто формальних причин не можна нагородити бодай Золотим Хрестом Заслуги громадян, які на це заслужили.
Саме такими словами попрощався з Магдою зворушений, збуджений, нестямний від щастя літописець Спілки Справедливих. Виявилося, однак, що таких прагнень у Магди не було. Золотий Хрест Заслуги її аніскілечки не цікавив. Ні золотий, ні діамантовий, ні будь-який інший. Справа була набагато простіша й набагато буденніша. Магда сказала відверто:
— Я хотіла насолити Антосеві… знаєш, хто це?
— Не називай цього імені, бо в мені відразу пробуджуються кровожерні інстинкти! — крикнув Ягелло і вдарив себе кулаком у груди.
— Я дуже рада, — Магдині очі засяяли від щастя, — ви їх усіх повинні пошити в дурні. І цього пихатого Антося, і його дружків. Якщо їм не пощастить з їхнім походом, то я помру від радості. Це буде чудова смерть. Я вже бачу їхні дурні міни, вже бачу, як вони в розпачі заламують руки. Я вже бачу цей великий день, день їхньої поразки. Благаю вас, провчіть їх як слід.
— Не треба нас благати, — промовив Ягелло з гідністю, — це наш священний обов’язок. Ще Спілка Справедливих не загинула, поки живе Ягелло. Але скажи мені, коли твоя ласка, чому тобі так хочеться насолити цим троглодитам? Адже досі ти була їхньою союзницею.
— Це довга історія, — зітхнула Магда, — коли-небудь розповім. Зараз ідеться тільки про помсту.
— Буде помста! Буде велика помста, а я навіть напишу на твою честь поему. Вручу її тобі замість Золотого Хреста.
— Можеш написати, — милостиво дозволила Магда і знову всілася на розхитаному поруччі, мабуть, бажаючи довести, що їй тепер байдуже будь-яке нещастя, що прийме вона, не змигнувши оком, як визначення лихої долі, навіть поему Ягелла.
А Ягелло ще того ж самого дня розповів хлопцям про сенсацію, яку можна порівняти хіба що зі славетною погонею за Богданом. Свою розповідь він почав із заяви, яка в скороченому вигляді звучала так: «Завдяки моїй природженій інтуїції, завдяки моїй спритності, я, наражаючись на смертельну небезпеку, здобув відомості, гідні найбільшої уваги й найвищих відзнак. Гадаю, ви належно оціните мій вчинок».
Після цього прозвучала яскрава, повна драматизму розповідь, героями якої стали троглодити з 2-Б, очолювані капітаном Антосем. Ягелло снував свою оповідь щонайменше півгодини, але нам, певне, вистачить скромнішої порції інформації. Може, вона не буде надто захоплююча, але, безперечно, конкретніша. Річ у тім, що другокласники вирішили докладно обстежити підвали, в яких вісім місяців тому Справедливі натрапили на слід банди Лисого й Вані. Після арешту банди Справедливі перестали цікавитись підземними коридорами. А коридори ці могли приховувати багато хвилюючих таємниць. Правда, після тієї кримінальної справи всі підвальні двері, які вели в підземелля, були замкнуті на чотири засуви, а в школі, у відділенні міліції і в міськраді попередили, що підвали дуже старі й будь-якої хвилини можуть обвалитися; але коли хочеш називатися першовідкривачем, треба сміливо дивитися небезпеці в вічі. А загалом усе зводилось ось до чого: Справедливі виявили вхід до підвалів, Справедливі були першопрохідцями, Справедливі дійшли аж до того місця, де підземний коридор розгалужується на два вузьких тунелі. Справедливі зупинилися майже біля воріт ще не дослідженої таємничої минувшини, і тепер оце галабурдники з 2-Б хочуть зайняти місце піонерів красноставської археології, та ще й так, щоб це їм дешево коштувало. Вони дізнались про обстановку в підвалах, солідно підготувались до наукової роботи і прагнуть здивувати світ своєю великою експедицією. Але як незаперечне те, що світ є світом, Польща Польщею, а Красностав Красноставом, так само всім ясно, що організовувати експедицію мають повне право лише Справедливі. Воші були в цих підвалах перші і хоча згодом і занехаяли дальші дослідження, це аж ніяк не означає, що Справедливі втратили належні їм привілеї.