- Що сталося? - з переляком дивився він на мене.
- Здається мені в лікарню потрібно, - в голос я добавила істеричної нотки. Матвій безтолково замотався, влетів в квартиру, незрозуміло що намагаючись зробити.
- А ти точно…-і я не відмовила собі в ще одному душевному воплі. У нього почали явно труситися руки, а я вже на нього перестала звертати уваги, зібрала речі в сумку. Перейми були з довгим інтервалом, пологи перші можна було не спішити.
- Ти готова ? Так? Ми їдемо? - приговорював Матвій, слідуючи по п’ятам за мною. Я зітхнула і проігнорувала його. От говорити з ним мені зовсім не хотілося. Я одягнула куртку і взяла сумку в руку, сумку в мене з рук забрав Матвій і ми пішли до машини, ну, як пішли до неї нервово побіг Матвій, який тільки з енного разу справився з тим щоб відкрити машину, я ж до неї дійшла значно пізніше, спостерігаючи за тим, як у Матвія випадали ключі з рук, він їх підіймав, тикав пальцями і машина жалісливо пищала не бажаючи відкрити дверці. Зрештою я сіла на місце пасажира з сумнівом поглянула на Матвія, який сів на місце водія, смиканий він якийсь, правда ж. Перш ніж рушити він встиг кілька разів смикнути машиною.
- Матвій, все нормально. Я не збираюсь родити прямо тут. Не поспішай. Їдь спокійно. - Прошипіла я крізь зуби. Та чути він мене не чув, гнав , як навіжений, аж поки цього неподобства не помітила поліція, вони моргнули і Матвій з’їхав на обочину.
- Навіть в родом не можна спокійно доїхати, - зло сказала я. Біля нас якраз стояв хлопчина і розгублено дивився на мене.
- У вас якісь проблеми? - невпевнено запитав він.
- В лікарню не можемо доїхати. - по діловому підійшла я до питання, а хлопчати помітно засумували. - Довезете? А то, щось уже не впевнена, що мій чоловік може це зробити. - Хлопці тяжко зітхнули. - За кермо хтось сяде, чи народжувати прямо тут? - Гарно сформульоване запитання робить дива. Ще й як сів один з поліцейський, а Матвій пересів на місце пасажира. Так ми в кортеджі і доїхали до лікарні. Я щиро подякувала. Хлопчаки ніяково щось пробурмотіли і ми всі розійшлися в різні сторони. Я попереду, Матвій з сумкою слідом. В пологовому відділі. поки я переживала ще один напад перейм Матвій все оформив і мене турботливо передали в руки дівчинки. Я приймала душ і зі мною проводили всі необхідні маніпуляція перед пологами. Я була спокійна, я чекала народження своєї дитини. Я була готова і просто залишилося ще трішки почекати поки на світ з’явиться моя донечка. Мене перевили в зал де в халаті до мене вийшов Матвій. І от по його сірому обличчю було явно видно, що до пологів він не був готовий, але він вперто продовжував бути зі мною. Навіть за руку взяв. Медсестра посміхалася і час від часу то з’являлася, то зникла. Лікар теж на нас косився, поки Матвій не доковирявся до нього з запитанням чи компетентний він і чи впевнений, що все буде в порядку. Далі Матвія понесло і це при тому, що я ще жодного крику болі не видала, він вже встиг запропонувати лікарю зробити мені кесарево, щоб мені так боляче не було. При цьому ми з лікарем так взаємно подивилися на нього, як на підвид дурень рідкісний. Далі він пропонував мені щось вколити, поки я не озвіріла і не попросила Матвія відстати від лікаря і від мене. Лікар скористався нагодою і вчасно втік з палати. Матвій зовні залишаючись спокійним з такою силою продовжував стискати мені руку, що я взмолила.
- Матвій ти робиш мені боляче. - він перевів розгублений погляд на мене, потім на свою руку, ще пару секунд дивився на неї, а потім відсмикнув руку, як обпікся.
- Не хотів. - його переляканий вигляд змусив мене заговорити.
- Матвій, все нормально. Все йде так, як і має бути. Зі мною і з дитиною все добре. Тобі не має про що хвилюватися.
- Звідки ти знаєш? - з сумнівом розглядаючи мене запитав він.
- Бо я збираюсь цю дитину народити. Йдуть перейми, все норм.
- А якщо щось піде не норм? - сиплим голосом перепитав він.
- То це лікарня і я перша про це буду знати.
- Але ж існує смертність серед матерів…і дітей. - тільки його нещасний вигляд, врятував від того, щоб я стрималася від хамства.
- Смертність йде поряд з життям завжди, але конкретно зараз все добре. Перейми скорочуються і ведуть до потуг, потуги до пологів і результат народжується нове життя. Тобі взагалі не обов’язково тут бути. Можеш сходити з друзями своїми зустрітися.
- Я нікуди не піду. - навіть зло якось сказав він.
- Добре. Але я б хотіла тебе попросити мені страшенно хочеть пити. Можеш сходити тут на першому поверсі є аптека і взяти мені води без газу.
- Так. Я зараз. Я швидко. - підірвався він. А я доковиляла до дверей і махнула акушерці, дівчинка в туж мить прибігла.
- Здається я готова народжувати. - прошепотіла я.
- Тоді перейдіть в іншу кімнату, а я покличу лікаря. - стиха прошепотіла вона. І все завертілося. За одну мить біля мене були і акушерка і лікар і я вже тужилася. Лікаря видно теж, надихнула відсутність благовірного. Матвія я бачила потім на перефирії зору, я всі сили зосереджувала на вкрай важливому для мене процесі на який я зараз мала вплив, на пологи. Я уважно слухала акушера і виконувала всі її поради. По її лиці я бачила, що все добре. І коли я побачила свою дитину таку зморщену і червоненьку мене окотила така хвиля ні чим не зрівняного щастя. Я посміхнулася і розридалася слідом від тих почуттів, що в мені шукали виходу. Мені дали мою дитину і все більше мені нічого не було потрібно. Матвія я теж бачила, вірніше таким я його ще не бачила. Гамма почуттів на його обличчі не піддвалася розшифруванні. Він був збуджений, збентежений, натхненний, щасливий і наляканий здається водночас. На дитину він дивився з такою ніжністю і здивуванням .
- Донечка?!! Це наша донечка?! - все безтолково перепитував він. - Вона гарна. Вона дуже гарна. І вона така маленька. - в його очах я бачила заховані сльози.
Через три дні нас виписали. Ці дні пролетіли геть непомітно зі мною в палаті була ще одна жінка в неї був хлопчик це була її вже третя дитина і говорити про немовлят вона могла вічно здається. Я тримала свою донечку на руках і була самою щасливою людиною. Матвія я попередила, що додому не повернуся. Він навіть нічого не сказав, просто пішов. А я викликала таксі, заїхала в нашу квартиру, зібрала нашвидку речі, взяла машину і поїхала до своїх батьків. Дорогу в дві години ми подолали швидко, а дома мене чекали. І я з задоволенням нирнула в ту опіку і турботу, що мені пропонувалися.
- А, що ж Матвій? - запитала мама.
- А, що Матвій? З ним усе добре. Зі мною все добре. Немає про що турбуватися. Я справлюся. Я сильна.
- Ти то може і сильна, але і бажано, щоб була і щаслива. І сім’я теж важлива. Ти не надто малодушно його покинула?
- Ні. Його влаштовувало його життя, а я все зіпсувала, він сам про це говорив. І що дитину він не хоче теж говорив. Тому думаю далі ми будемо жити щасливо, але окремо. Іноді так буває, створивши прекрасне життя, - і я з любов’ю подивилася на дочку, - люди не можуть створити сім’ю. Не має за необхідність їм бути нещасливим разом.
- В кого ти така холодна і розсудлива? - тяжко зітхнула вона.
- Мама, генофонд наш досліджувати не будемо.
- Поясни мені, як будеш жити далі?
- Як завжди добре і з надією на краще майбутнє.
- О, тільки не треба баламутити.
- Зараз побуду у вас, чисте повітря мене неймовірно притягує і заодно побуду з своєю дитиною, потім повернуся в Київ. І як усі одинокі матері влаштуюсь на роботу, візьму няні донечці і якось там далі буде.
- Я все одно не можу перестати за тебе хвилюватися, як би ти це все не розпинала.
- Але ж мене все влаштовує, чого хвилюватися? Я можу дати собі раду.
- Оце і хвилює. Що ти все можеш зробити сама. А в старості хто тобі кружку води подасть?
- Мама, крана проведу. - після моїх слів мама сплеснула руками.
- Недорозуміння ти якесь, я їй серйозно, а в неї бісик в очах грає.
- Ум, там іноді і ґедзики пролітали.
- Меланія з тобою не можливо серйозно поговорити.
- Мам, ну, що ти хочеш, щоб я зробила? Взяла Матвія змором? Але навіщо? Ну, не будуть люди щасиві, якщо одного з них весь час примушувати. Він на волю буде проситися, як вовк. Коли чоловік захоче бути поряд з жінкою, його ніяка сила не спинить. Коли ж не захоче, то як ти біля нього не танцюй, а все приречено на кінець, питання просто в тому, скільки років на розуміння цього витратиться, скільки часу усі ці нещасні люди будуть удавати, що у них все нормально, як і у всіх є сім’я. Але ж сім’я від сім’ї різниться і мати пародію на сім’ї, тільки так, що то прийнято, як і у всіх я не хочу. Я хочу, щоб зі мною був чоловік з власної волі, щоб любив мене і хотів цього не менше чим я, а не тому, що він змушений, не тому, що в нього дитина і ще якісь інші нездорові причини.