- Дякую. - тяжко зітхнула вона. - Ти ж дозволиш нам бачитися з Валерією?
- Звичайно.
- Ми не будемо довго займати твого часу. Ми вже будемо їхати, але з радістю приїдемо ще, щоб ви там не вирішили з Матвієм.
- Дякую, для мене це важливо.
- Добре. - вона з полегшенням видихнула і посміхнулася.
Ввечері я виконала обіцянку, зателефонувала Матвію. Відповів він навіть не з першого дзвінка.
-Да! - почула я його хриплий голос і він відкашлявся.
- Привіт! - привіталася я.
- Привіт! - сипло привітався він і замовк.
- Матвій, хотіла б поговорити про наше подальше життя. Як думаєш зможеш приїхати до моїх батьків? - в трубці була тиша. - Ало? Ти мене чуєш?
- Да. Я думаю можу приїхати. - скрипучим голосом відповів він.
- Добре. Тоді я тобі скину фотку, які підгузки потрібно купити. І попрошу тебе їх купити.
- Добре. Я куплю. Я можу завтра приїхати?
- Добре. Чекатимемо.
Родині, я за вечерею повідомила, що завтра планує приїхати Матвій. Відреагували всі по різному, але головне спокійно від слів чого це тут ця гусениця недобита не бачила, до слава богу. Тільки посміхнулася такій «однодумності».
Матвій справді приїхав і навіть дуже рано б я сказала приїхав, в джинсах і якійсь рудій футболці з собою притягнув коробку з підгузками і пакети з іжею. На пакети я подивилася з думкою, що схоже їхня сім’я вважає, що ми голодуємо. Та пакети забрала і віддала Ганусі. З присутнім тільки її колоритом, Гануся тут же відповіла, що, о так такі подаруночки вона любить. Я запросила Матвія в хату. Він маявся і весь час тер руки об джинси. Валерію мені передала в руки мама, знову реверанси тільки короткі, бо дитинка їсти хотіла.
-Вибач, але мені потрібно погодути Валерію.
- А? Так. - закивав він головою і якось весь завмер коли я сіла і почала груддю кормити дитя. Він навіть скривився, тепер я вже піджала губи, думаючи, що розмова про розлучення це все про що ми можемо поговорити. Він мовчав і дивився собі під ноги, а я докормила малюка і потримала трішки в вертикальному положенні, що б дитина могла зригнути.
- Хочеш її потримати? - запропонувала я.
- Ні. - вкрай швидко відмовив він і навіть руки за спину заховав, а потім дивився на мене так, неначе я його вулик з бджолами підсунула, а не дитину. В розумінні з долею жаху, від перспективи бути покусаними бджолами.
- Добре. - легко погодилася я з ним і почала тихо колисати Валерію, щосили намагаючись не зважати на Матвія. На його присутність, його запах. На відчуття впізнання і бажання доторкнутися до нього. І доки я колисала дитину, мовчання здається наповнило собою всю кімнату і перетворилося в желейну форму, ніхто з нас не починав говорити. В мені жили і туга за ним і образа, що на жаль я виявилася не потрібною йому. Відчуття якогось обману, бо він то здається став мені потрібен і це я в повній мірі усвідомила, тільки коли пішла від нього. І від відчуття пекучого жалю, я тільки вище підняла голову.
- Ти можеш бути нормальною? - з розпачем запитав він, я навіть повернулася до нього.
- Яка ж я по твоєму? - вкрай холодно запитала я
- Не йди…Я…я хотів…. -його голос тремтів, я повернулася на його незрозуміле белькотіння і побачила, як у нього з носа потекла кров.
- Матвій у тебе кров з носа. - він повільно підняв руку, доторкнувся до носа і відвів окривавлену руку, дивлячись на неї незрозумілими поглядом. Я тихенько положила Валерію в колиску і взяла його за руку потягла за собою.
- Ходімо зі мною. - він слухняно пішов, затискаючи собі носа. Я посадила його за стіл.
- Сядь і нахили трішки голову до низу. - я кинулася в ванну намочила рушника і повернулася до нього.
- Але ж кров капає. - і він спробував задерти голову догори.
- Ні, Матвій, так ти наковтаєшся крові. Сиди, помірно затисни ніс рукою і приклади до перенісся холодний мокрий рушник. - Я зараз ще щось з морозки дістану. - в морозці звичайно льоду не було, зате був горошок і я його витягла накрила тоненьким рушником .
- Матвій, я тобі до потилиці зараз прикладу холодний хорошок. Не лякайся і посидь так ще кілька хвилин. Кров з носа здається зменшилася. - я обережно відвела рушник в сторону. - Потримай ще пакет з горошком біля потилиці, а я намочу ще раз рушник. - я знову повернулася до ванної намочила і злегка віджала рушник. Матвій виглядав нещасним опущена до низу голова і рукою він намагався тримати пакет з горошком біля потилиці, але кров з носа уже не бігла.
- Так, давай ти зараз сам пройдеш в ванну і вмиєшся холодною водою. - Матій, як поламана лялька встав, пройшов і вмився. - Добре. Тепер давай трішки полежиш я тобі ще покладу рушник на перенісся, а ти спокійненько полежиш. Пішли в кімнату, там найбільш прохолодніше. - він мене лякав. Він виглядав байдужим до всього, просто робив механічні рухи.
- Лягай. - скомандувала я, коли ми зайшли в кімнату. Коли він ліг обережно вмости малесенького рушничка йому на перенісся. - Полежи просто спокійно. Я закрию вікно, щоб світло тобі не заважало. І принесу води попити. Валерія спить в ліжечку, все добре. - і я їх залишила.
- Що Матвій? - з занепоєнням в очах мене запитала мама.
- Навіть лінчувати його по людські не виходить, тільки налаштувалася, а у нього кров з носа пустилася. До речі, а де це всі інші родичі, яких мучить цікавість?
- На сіно їх відправила, щоб ти могла спокійно з твоїм Матвієм поспілкуватися.
- А? А то я вже подумала там прибульці, метеорит, що жодної доскіпливою морди поряд не було.
- Ні, просто твоя мама рабовласник. - відповіла вона мені.
- І чого тільки кажуть, що у нашій сім’ї почуття гумору вольтануте?
- В принципі можна і не жартувати, але тоді жити однозначно стає сумно. - резюмувала мама.
А я з горнятком прохолодного компоту пішла в свою кімнату, де мене чекали дві дитини, що спали, одна старша інша менша. Зітхнула, поставила на столик горнятко і пішла назад до мама. Не знаю, як Матвій, а Валерія ще спати буде години дві. До кінця вечора в змаганнях зі сну переміг Матвій, бо я ще двічі годувала і купала і спатки ложила Валерію, а він просто дрихнув. Мої родичі трохи походили позаглядали, але потім все ж з сіном мама то добре придумала, втомлененькі були і пішли спати, мені не залишилося нічого іншого, як примоститися поряд Матвія і спробувати заснути. У мене майже вдалося заснути, коли Матвія підхопило, та просто смерчем з місця підхопило.
- Матвій ти в мене дома. Тихо. - безладні рухи він припинив і навіть спинився.
- Меланія, я що заснув? Я вибач. Скільки зараз часов?
- Умм…- простогнала я. і потягнувшись ввімкнула світло. Мене зустріло скуйовджене волосся і очі, як у сови Матвія.
- Матвію, все гаразд, я на твою честь не покушалася. І жах, дівка в постелі то до одруження, ми вже теж якось пройшли. - він сидів на ногах і втомлено потер своє лице.
- Іноді я думаю, що ти ненормальна.
- Каюсь іноді я нею буваю, але з яким задоволенням. - мрійливо похитала я головою. - Вставай, прибабахнутий на всю голову принц і пішли я тебе покормлю.
- Вона не проснеться ? - запитав він біля ліжечка.
- Ще ні.
- А якщо проснеться?
- Тоді мої родичі прийдуть і мені про це скажуть. - і він нарешті відстав від ліжечка і пішов за мною. - Взагалі-то Валерія спить зі мною, але сьогодні це почесне місце займав ти.
- Вибач…- пробурмовтів він.
- Не вибачу, бо немає за що. Давай, ти в душ, а я щось на стіл зберу, тільки тихо, усі сплять, зустрічаємося в літній кухні..- і ми як змовники розійшлись. З душа Матвій вийшов в джинсах, але з мокрим оголеним торсом. І мій погляд мимо волі тягнувся помилуватися оголеним шматочком тіла.
- Як самопочуття?
- Після душа краще. - і він натягнув на себе футболку.
- То, добре. - Матвію я підсунала голубці, домашню ковбасу і іншої сирно мясної нарізки. Налила в горнятки узвар.
- Гарячого чаю чи кави не пропоную, у тебе кров носом йшла на сьогодні від гарячих напоїв пропоную утримуватися.
- А ти?
- А я п’ю узвар. Так, як уже вечеряла.
- Я хотів…- Матвій так вцепився в виделку, що аж пальці побіліли - вибачитися за те, тоді в квартирі.