-Моя ти зірочка, моє ти сонечко хороше. І як же ти швиденько підростаєш. - У маляти були саме свої якісь певно думки бо вона посміхалася. А я готова була вічно на це дивитися. Такого відчуття всеохоплюючої ніжності і безкінечної любові я ніколи раніше не відчувала. Щастя просте людське щастя, я посміхалася донечці, а коли підняла очі, в дверях стояв Матвій і в його погляді була туга. Він вийшов. А я положила донечку в ліжечко, не втрималася поцілувала її і пішла до нього.
- Привіт! - він стояв до мене спиною і викладав з пакета продукти, які купив.
- Привіт! - трохи глухо відповів він.
- У нас насичена програма і обмежений час. Ти в душ, я накриваю стіл. - він якось втомлено дивився на мене.
- Що ти задумала?
- Тобі має сподобатися. Тільки благаю. Втрачаємо час. - і я його випхала в душ. Сама швиденько накрила стіл, вікрила вино і наповнила Матвія бокал.
- Здається, щось я споюю чоловіка. - пробурчала сама до себе. - Шкода, що мені не можна. - З душа Матвій вийшов в джинсах з голим торсом, що трохи відволікло мене. Прийшла в тяму від гарячого погляду Матвія в області декольте.
- У мене компот, - підняла я свій бокал. - Будьмо! - Матвій зробив кілька ковтків вина.
- З приводу чого у нас романтична вечеря? - запитав він мене.
- Скучила за чоловіком? - подавився бідолаха. Відкашлявся з його очей бризнули сльози.
- Постукати? - з посмішкою запропонувала я.
- Ні. - підняв він руку вгору. Кілька хвилин задумливо мене розглядав, запив вином побачене.
- Як вино? - провівши рукою по своєму бокалі з компотом запитала я. За рухом він прослідкував.
- А? Нормальне. - щось видно їжа йому в душу не лізла, бо більше поїдав поглядом мене, аніж страви на столі. Я піднялася за кувшином з компотом, Матвій тут же вполонив мене. Залишилося нагнутися і поцілувати його. Ну, з кухні ми так і не вийшли.
З Вікусею ми вже зустрілися, коли я повернулася в Київ. Вона з стосом подарунків прибігла в гості. Затискала Валерію, що та здалася і заснула. Далі дитину я залишила на Матвія, а ми з Вікою пішлив кафе, що неподалік від дому було.
-Ну, що як в казці і жили вони довго і щасливо?
- У нас немовля. Ти певно жартуєш? Валерія чомусь свято переконана, що їсти треба по ночам. Гості, не прийми за обіду шастают табунами. То його батьки, то мої, радіють внучці то родичі, то друзі, а просто цікаво. Я теж усіх люблю, усім радію, але іноді хочеть побути на одинці. Матвій приходить з роботи суттєво затяганий, якщо на початку тижня він ще активний то в четверг і п’ятницю, робить вигляд що гуляється з дочкою і просто лежить у вигляді свіженького трупика на дивані. Я відповідно час від часу шиплю на нього, бо я 24 години на добу з дитиною я готую з нею на руках, я прибираю з нею на руках. І в цілому мені дуже подобається тягати свою дитину, але іноді хочеться трішки волі. Моя найбільша радість встати вранці і випити чашку кави. Це єдина річ, за якою я дійсно сумую.
- А як відносини з Матвієм?
- Змінилися. Він відчуває відповідальність за сім’ї, але він і знає, що зможе з нею впоратися. Народження дитини не може не змінити сімейне життя.
- Коли жінка, стає мамою на її плечі лягає велика відповідальність. Вона переживає за свою дитину, за її здоров’я, її майбутнє. І від чоловіка в такій ситуації не вимагається прийти з роботи схопити швабру і помити підлогу. Достатньо виявити моральної підтримки, що якщо жінці потрібна буде допомога, вона її отримає. Варто пам’ятати, що чоловіки також переживають раніше ви приділяди увагу один одному, а тепер жінка зосереджена на дитині, а він відчуває себе третім лишнім.
- А я то так нічого. Нещодавно зловила себе на думці, що коли тримаю кішку, то підримую їй головку. А коли та смикається легенько поплескую її. Але якщо чесно не розумію, як жінки виживають перший рік. Це знання про раптову смерть немовляти змушує кожну хвилину, коли моя дитина замовкає бігти і дивитися до неї. Я здається стаю схожа на істеричку. Але все одно, коли не чую свою дитину біжу перевіряти чи все добре.
- Ми всі це переживаємо. І нажаль ризик раптової зупинки дихання у немовляти існує. Особливо небезпечний період від двох до чотирьох місяців.
- Дякую, що добавила масла в вогонь моєї параної.
- Не істери. То все минає. Матвія ж тобі було не страшно самого з дитиною залишити?
- Знаєш, я його жалію. Я дозволяю йому нормально спати, навіть на вихідні він має декілька годин, щоб виспатись. І дитину від мене від отримає викупану, нагодовану і задоволену. Але на моє невинне прохання чи не може він трішки погуляти по дворі з донечкою, він відповів, що втомився. Думаю, що за декілька годин з донечкою наодинці він зможе відпочити. Тобто я встаю раніше за нього, бо мені потрібно погодувати доньку, приготувати йому сніданок, поприбирати, попрати, погуляти, приготувати вечерю, погратися з донькою, купити продукти, вирішити всі побутові питання починаючи від бачка унітазу, що протікає, закінчуючи веденням усього сімейного бюджету, я продовжую вчитися і читати величезну кількість корисної літератури. Я лягаю пізніше, бо знову ж таки вкладаю донечку спати годую чоловіка, мию посуд і трішки часу намагаюсь проводити з чоловіком і його безладом. Мені подобається, коли я знаю, що я хочу, у Матвія принцип, якось буде. І якби Матвій був моїм підлеглим уже б вигнала. А так, сідаю поряд нього і щиро намагаюсь надихнути його то вірою в себе, то кинути виклик самому собі і пробувати нове, хоча для нього все нове. А відтак, як зміни не приходять за день, по працюю потужним джерелом мотивації, ключем, який буде відкривати нові двері і зачиняті старі. Тому, що кожен день то нова можливість. У нього щось виходить, але в той малесенький вогник, що жевріє потрібно постійно підкидати дрова віри, мотивації, натхнення, підтримки, надії, мрії, щоб його драйвило від того, що він робить, щоб ловив кайф, що в нього це виходить, щоб пробував і ніколи не зупинявся. - Вікторія задорно розсміялася.
- Тепер я розумію, яким був неймовірно щасливим Олексій Олександрович, коли ти йому зробила такий чудовий подарунок долі і залетіла від його сина.
- Мене спочатку то неймовірно лютило. На Матвія я дивилася, як на вибрик природи, він мені не подобався. Мажорний хлопчик переросток, який то бунтує проти батьківської волі, то йде за нею слідом. Поряд з ним хаос, але з часом прийшло розуміння, що він не пустий, що в нього є серце. І що мені не все одно.
- Як це мило…- з такою мрійливою мордочкою сказала Вікуся.
- Угу. Мило, просто дорого була така довга до йього ніжної і ранимої душі.
- А ти зараз не дуже жорстока, що залишила його самого з дитиною?
- Я ж кажу, що я вже як та істеричка і хотіла дати йому можливість побути з дитиною на одинці і вже хвилююсь, чи все в них добре. Тому певно побігла додому.
- Не переживай. Все буде добре. - в слід мені посміхнулася вона.
Шлях додому зайняв 10 хвилин. І перше, що я почула відкривши двері, як моя дитина плаче і плаче давно плач уже навіть с схлипами, кинула сумку побігла на плач. Валерія заходилася диким плачем на руках у Матвія, а той з самим нещасним видом її гойдав на руках.
- Що у вас відбувається?
- Меланія? Вона впала. - я підхопила її на руки. І тихенько гойдаючи почала розглядати її. На підборідді і лобі була здерта шкірочка.
- Як впала? - тихо погойдуючи її запитала я.
- Я положив її на диван, вийшов в туалет, а вона впала. - запустивши собі руки в волосся і пару разів смикнувши себе відповів він. Валерія почала заспокоюватися.
- Ясно. Візьми її на хвилинку, я помию руки і переодягнуся. - трясучими руками взяв. Миттю вимила з милом руки і переодягнулася в домашнє. Матвій з Валерією на руках слідував за мною у нього на руках Валерія знову почала плакати.
- Вона давно впала?
- Ні, хвилин 15 тому. - я забрала її у нього з рук і приклала до грудей. Валерія миттю зайнялася ділом.
- Маленькі діти, особливо немовлята дуже активні від ні на хвилину не можна відводити очей.
- Я положив її посеред дивана.
- Матвій, все нормально. Я розумію, що ти злякався. Я, якщо чесно то теж. Голова у немовляти по відношення до тіла в чотири рази важча ніж у дорослого. І якщо немовля падає, то частіше головою. Половина таких падінь по словам лікарів закінчуються забоєм мозку. - по тому, як у нього шоковано округлилися очі, зрозуміла, що щось не те сказала. - У нас лише подряпинки і синці. Все добре. - та, щось видно добре не було, бо він охопив себе руками, хапався за голову.