- Ні, лікар каже, що все в мене нормально. - поспішно заговорила я. - Просто трохи …- я запустила руки в своє волосся ..- Ну, знаєте, як іноді буває…нерви…
- Меланія, то шкодить здоров’ю, тобі зараз не можна хвилюватися. - вона замовкла, потім тяжко зітхнула. - З Матвієм, зараз Олексій Олександрович поговорить. У вас з ним як? - трохи зніяковіло запитала вона.
- Все, нормально. - видавила я з себе посмішку. Та вона не повірила на її лиці це великими буквами читалося. - Валентина Андріївна в кожної матері болить серце за її дитину, я розумію. Ми спробуємо самі з Матвієм розібратися.
- Він хороший. - несподівано сказала вона. - Не завжди буває правий, але він не злий. Як був дитиною завжди всіх жалів. Дуже любив тварин у нас що тільки не жило дома і хомяки, шиншили, сови, криси, миші, ворона, яку він десь підібрав зраненою і приніс додому, собаки і коти. Правда, коли помер Яша, наша собака, страшенно це переживав і більше не став заводити нову. Одну тільки Блекі підібрав, приніс додому облізле, худюще, хворе кошеня, виходив правда. - покосилася вона на кішку, яка сиділа і спостерігала за нами з вікна. - З батьком у нього правда напружені відносини. - з сумом додала вона. - Матвій хоче жити своїм життям. Хоче все зробити сам, а Олексій Олександрович бажає з нього зробити свого наступника. - жінка тяжко зітхнула. Мені подумалося, що якже це має бути важко бути між сином і чоловіком. І в середині зашевелився сором за свою дитячу поведінку. Ми замовкли і пили чай, коли в кухню зайшов Олексій Олександрович.
- Доброго дня Меланія! - витримано привітався він.
- Доброго дня!
- Я поговорив з Матвієм. Мій син мене дуже розчаровує. - похитав він головою. - Та сподіваюсь його поведінка зміниться. Валентино, поїхали додому. - вкрай втомлено сказав він. Валентина Андріївна була дуже засмучена я бачила і мені було вкрай незручно за те.
- Вибачте, за мої неадектну паніку. - вслід їм сказала я. Валентина Андріївна видавила якусь жалюгідну посмішку і вони пішли. А я залишилася в коридорі одна з диким присмаком незадоволення собою. Зібралася з мужністю і постукала в кімнату Матвія. Зайшла, Матвій сидів в ліжку і гладив кішку, яка ніжилася в його руках і задоволено муркотіла.
- Хотіла поговорити. - він навіть очі не підняв на мене. - І вибачитися. Ведемо себе, як дорослі діти, ти напиваєшся, я впадаю в істерію.
- Мені не потрібно твоє вибачення, - хмуро буркнув він.
- Тоді я для себе скажу. Матвій, вибач. Я здогадуюсь, що тобі зі мною важко і спробую, якось не так сильно псувати тобі життя. - він тільки хмикнув і з такою відчайдушною посмішкою на лиці подивився на мене.
- Думаєш у тебе вийде? - іронічно скривив він губи.
- Не знаю, але я спробую. - піднялася і пішла в свою кімнату, а то щось уже захотілося водночас і заплакати і звести нанівець щойно принесене вибачення, бажанням відповісти, що я думаю. На тому неловкі моменти цього дня не закінчилися, щоб заспокоїтись я вирішила прийняти ванну і тихо там задрімала видно довгенько бо вода уже геть охолола. Я тихо вилізла з ванною і витиралася, коли двері відкрилися і в ванній зявився Матвій. Завмерли ми обоє і навіть тяжко сказати хто з нас був більше здивований. Очі від моєї області декольте йому так і не вдалося відірвати, я опам’яталася і потяглася прикритися рушником, він щось невнятне пробурмотів, тяжко сковтнув, розвернувся гепнувся в двері і таки вийшов з ванної.
- Заспокоїлася називається. - з досадою сказала я своєму переляканому відображенню в дзеркалі. - Як перший раз чоловіка побачила. Тю, істеричкою стаю видно на старості років. - ще раз пробурмотіла я, одягла халат, зробила глибокий видих і вийшла з ванної. Матвій маявся на кухні.
- Ну, вибач, самітське життя двері закривати не змушує. - почала я перша, побачивши його міцно стиснуті щелепи. Відкрив, закрив рот, потім просто кивнув.
Прокинулася я серед ночі від грохоту, тряхнула головою проганяючи туман сну, з підлоги мелькнуло два фосфоринцентних ока.
- Зараза. - прохрипіла я зі сну і ввімкнула бра. 3 година ночі. Чорт. Клята Блекі була застукана на гарячому ще й мала нахабсто незадоволенно на мене фиркнути . Підхопилася з ліжка однією рукою входила кішку за шкірку іншою, те, металеве що вона катала по підлозі. Страшенно хотілося викинути її з квартири, я навіть рвонула до дверей, та біля самих дверей нагадала, яка вона дорога Матвію і скільки буде плачу потім, зупинилася і повернулася назад. І тут в кімнаті запалилося світло, я зажмурилася і поморщилася.
- Що ти робиш з кішкою? - стиха запитав він. Я промовчала, ну не зізнаватися йому, що хотіла її викинути?
- Меланія, опусти будь-ласка кішку і ножик. - від його слів я очуміло перевела погляд на кішку в одній руці і на …ножик в іншій. - А він так багатозначно на мене дивився. Кішку я випустила і вона м’яко приземлилася на чотири лапи і навіть кинулася до Матвія, а на ніж, я подивилася більш уважніше. - Що ти робиш ненормальна? - закричав він до мене, як тільки його улюблениця влаштувалася у нього на руках.
- Взагалі то виносила кішку і те, чим вона шуміла з своєї кімнати. Але твої слова про ніж змушують подумати…де твоя кішка взяла ніж і чому вона з ним була в моїй кімнаті? - ні, ну якщо Матвій до того був збентежений, то тепер у нього просто відпала щелепа. - Я навіть думати не хочу, що вона нінзя сама відкрила двері і з ножем лізла вночі мене прирізати.
- Ти пришелепкувата, яка нінзя? - о, емоції з нього лилися, як з водоспада Вікторія, правда жодної доброї не було. - Ти точно ненормальна. Несповна розуму. Ти себе чуєш?
- Не кричи на мене. - спокійно сказала я.
- І положи ножик, ти мене нервуєш. - Виглядав він і справді яскраво, в труселях, з скуйовдженим волоссям з широко відкритими очима в яких плавали вкупці жах, нерозуміння даного безглуздя і щирий страх з незнанням, що робити далі. - я зітхнула і положила ножик на шкаф.
- Матвій, давай спробую пояснити, що ти бачив? - він так запитливо на мене витріщився.
- Ну, спробуй.
- Тільки пішли на кухню, я їсти хочу.
- Ти, що кішку з’їсти хотіла? - його очі знову полізли на лоб.
- Ти, що благуватий? - від його пропозиції, моя уява намалювала повну картину і я побігла в туалет, скрутившись над унітазом мене вивернуло. Піднялася, сходила в ванну вмилася. В зеркалі на мене дивилася панянка з злегка зеленуватим кольором шкіри і великими світло зеленими очима. Від побаченого скривилася і пішла на кухню.
Матвій на мене позирив, але каву сам заварив і навіть налив мені в чашку, з холодильника я дістала лимона, рот тут же наповнився слиною, навіть не стала шукати ножика врізати кусочок, просто гризнула лимона. Матвій поморщився від побаченого, а я полізла в холодильник дістати мяса. Напад голоду просто зводив з розуму.
- Що ти робила з кішкою? - втратив він терпець, спостерігаючи за чашкою кави за моїми метаннями по кухні.
- Нічого особливого, спала, проснулася від шуму, зловила кішку і металеву штучку, яку вона ганяла по підлозі, саме роздумувала куди кішку діти, щоб не заважала мені спати. І тут вийшов ти, а далі завертілася спіраль абсурду.
- Тобто ти нічого кішці не збиралася робити?
- Від твої попередньої пропозиції мене знудило, може не потрібно більше фантазувати на цю тему.
- А знаєш, що я бачив? Припадочну ненормальну, яка з кішкою в одній руці і ножем в іншій йшла від вхідних дверей.
- Так, грішна, я була сонна і хотіла викинути чортову Блекі.
- Ти хотіла викинути мою кішку? - він піджав губи.
- Не важливо, що я хотіла, я ж не зробила.
- Ти не зробила цього разу, а де гарантія, що наступного разу ти з нею, щось не зробиш? Ти правда ненормальна, вона ж жива. І всього на всього кішка.
- О, перестань. Мені шкода, що я хотіла викинути цю всього на всього живу кішку, щоб вона не заважала мені спати.
- О, то все прекрасно по твоєму? - взвив він.
- Все, пішли спати. Тезу я зрозуміла, я згусток зла, кішка свята і недоторканна тварина. Але наступного разу сподіваюсь вона не буде вибухівкою гратися в моїй кімнаті? - він вчепився руками в своє волосся, але мені в слід тільки посопів незадоволено.