Все обійшлося щасливо, жодного переслідування не було, хіба навздогін ті з москалів, що прийшли до тями, випустили кілька автоматних черг, але кулі просвистіли мимо. Ввечері група зібралася в умовленому місці біля села Губин. Коней залишили біля покинутої лісничівки під наглядом двох бійців, а решта пішла до «Зимного яру», що був у двох кілометрах від лісничівки. Тут у гущавині лісу для виключних випадків був законсервований схрон із запасом зброї і набоїв, харчів та води. В схроні постійно перебував охоронець, який періодично виходив до Губина на зв'язок. Золотий з двома бійцями пішов до отця Василя на розвідку, а решті велів відпочивати. Повстанці у великій тісняві розмістилися у маленькому схроні, а тим, кому не вистачило місця, стали на варті з тим, щоб товариші змінили їх опівночі.
Отець Василь спокійно прийняв нічних гостей. В хаті всі вже спали, але священик ще ні. Клячачи перед образами, він на самоті читав нині дуже довгу молитву. Коли почувся умовний стук у вікно, отець Василь швидко закінчив молитися, перехрестився і пішов відчиняти двері. Впустивши повстанців, він розбудив дружину і та нашвидкуруч приготувала їм щось поїсти, а потім повкладала спати на підлозі на просторій веранді. Серйозні розмови мали відбутися рано вранці, бо бійці були до краю втомлені після напружених подій цього незвичайного дня.
Зранку в хаті вже був надрайоновий провідник ОУН друг Солтис. Часу на розмови було обмаль. Поки господиня готувала сніданок, Золотий дуже коротко доповів провідникові про втечу з печери та інші події вчорашнього дня і став слухати інструкції щодо подальших дій. Солтис усно переповів наказ від генерала Чупринки для частин УПА, які діяли в цьому надрайоні. Згідно з наказом усі частини малими групами мали до прибути до околиць села Штуковець у Карпатах для виконання особливого завдання. Останній день прибуття — 5 вересня. Ще він повідомив, що післязавтра вночі з району буде відправлений ешелон з виселеними селянами. Відповідно до окремого наказу, повстанці в міру можливостей мали перешкоджати таким акціям. Право приймати рішення у цій справі провідник залишив Золотому і швидко зник.
По сніданку бійцям дуже не хотілося покидати гостинну хату священика. Москалів у селі не було, а хата стояла край села, тому великої небезпеки у цьому не було. Хотілося побути хоча б зайву годинку в нормальних людських умовах. Отець Василь це розумів, однак розумів також, що це в певній мірі небезпечно для всіх. Хоча москалі навідувалися до села рідко, серед людей могли бути зрадники, але найближчі сусіди були люди надійні. Зав’язалася бесіда на звичайну для тих часів тему — про перспективність боротьби за самостійну Україну. Усі знали, що ніхто нічого втішного не скаже про теперішній час, бо ж занадто нерівні були сили в цій боротьбі. Але бійцям УПА треба було бути певними у тому, що їхня боротьба не даремна і вже тепер дає якусь користь. Отець Василь взяв свово:
— Дорогі брати! Хай Господь Бог благословить вашу боротьбу за святу ідею незалежної України з непохитною вірою в її справедливість і кінцеве торжество. Кожна людина, яка прагне свободи, гідна її мати, а той хто не прагне свободи, її не заслуговує. Ваша боротьба може здаватися комусь безперспективною, безглуздою, але це далеко не так.
Отець Василь на хвильку замовк, але бійці з напруженою увагою дивилися на священика. Кашлянувши у руку, той продовжив:
— Ваш мужній спротив жорстокому і безжалісному ворогові буде служити прикладом для наслідування молодому поколінню, але вже тепер, поки ви боретесь за незалежну Україну, ви змушуєте існуючу владу хоча б робити вигляд, що Україна як держава вже існує. Поки ви боретесь, влада не стане закривати українських шкіл, не переслідуватиме українське слово і нашу культуру брутально. З припиненням вашої боротьби все зміниться враз і якщо ваш прапор в слушний момент не підхопить нове покоління, то аж тоді Україна буде втрачена назавжди. Але наш нарід прагне свободи і він буде її мати.
Закінчивши говорити, отець Василь, підійшов до піаніно, відкрив кришку і пройшовся пальцями по клавішах, наче згадуючи щось. Потім сів на кріселко перед інструментом, взяв кілька акордів і заспівав густим баритоном, одночасно тихенько акомпонуючи сам собі:
Відспівавши, отець Василь мовчки посидів деякий час перед клавіатурою, зворушені піснею бійці мовчали теж. Потім священик встав, посміхнувся і далі вже серйозно сказав:
— Діти мої! Прагніть та вірте, і Господь вам допоможе. А я вас благословляю на велику справу. Прошу разом помолитися:
— Отче наш, іже єси на небесах…
Бійці продовжили упівголоса слова молитви і, закінчивши її, почали збиратися. Взявши із собою запас харчів, вони рушили до схрону, де їх давно нетерпляче чекали бойові друзі. Решта дня пройшла у буденних клопотах, а коли наступила темрява, друзі віднесли Ореста для подальшого лікування до отця Василя.
Частина четверта
Капітан Вахрушев похнюпившись сидів перед майором Опанасенком і по-дитячому шморгав носом. Майор же довго перекладав папери, щось шукав по шухлядах і не починав розмову. Потім витягнув з коробки «Казбеку» цигарку, покрутив її між пальцями, постукав гільзою об коробку і аж тоді запалив її сірником. Повільно затягнувся димом і відкинувшись у кріслі спитав:
— Ну так шо? Дє же обєщаний Хвиля? — зі злою посмішкою спитав він Вахрушева.
— Нєчего сказать, товаріщ майор, — сумирно промимрив той.
— Растяпа, лапотник, — вже без злості, але зневажливо відповів Опанасенко.
— Так точно, товаріщ майор.
— Ну і шо тепер будем дєлать?
— Вам лучше знать, товаріщ майор.
— То-то! Я вот знаю, шо Хвилі уже нєт!
— Как нєт?
— Да так — убіт в перестрелке.
— В какой перестрелке?
— Вот ето нам с тобой і надо виясніть.
Майор коротко пояснив підлеглому, що є надійні дані про те, що Хвилі вже нема, але де і коли він був вбитий невідомо і помовчавши він з наголосом сказав:
— І в етом наше з тобой спасєніє.
— Нє понял.
— Как не понял? А хто ж єго вбив, как не ми з тобой. Піши докладную!
— Слушаюсь! Понял, товаріщ майор.
Через півгодини доповідна записка була готова. З неї виходило, що під час перестрілки в селі Печорна при виконанні операції «Волна», командир з'єднання бандформувань Мирослав Штендера (він же Хвиля) був вбитий бійцями спецвідділу, які теж загинули в тому бою смертю хоробрих. Тікаючи, бандерівці тіло Хвилі встигли захопити із собою.