— Полізли, — Саґара закріпив ліхтарик на плечі, вимкнув карту та подерся залізними скобами нагору. Протяг, який лоскотав йому обличчя, ніс тоненькі, ледь чутні струмені знайомого смороду. Під руїнами лікарні також мали бути мерці, за лікарню ще не бралися. Але не тут, не в цьому приміщенні — інакше всі вони вже б задихнулися.
А може, ні? Може, тіло просто таке маленьке, що… Не думати! — повелів собі Саґара — і, відчувши плечима простір, намацав руками краї люку, підтягнувся та виліз у… бойлерну. Бо це приміщення з двома здоровацькими металокерамічними котлами, купою якихось датчиків та переплетінням різноманітних труб нічим іншим бути не могло.
Сканер тепла моментально показав щось у кутку. Саґара прожогом метнувся туди — і впав на підлогу, звалений страшенним ударом в голову. Просто в лоба.
— Командере! Панотче! Що з вами? — брат Пацек трусив його за плече.
Саґара відчував, як обличчям котиться кров, перед очима мерехтіли жовтаві кола.
— Шіматта… — крізь зуби видихнув він. — Я налетів головою на якусь дурнувату трубу, тож рухайся обережніше. Дитина в тому кутку.
— Є, - Пацек обережно та повільно почав просуватися між трубами, а тим часом нагору вдерся ще хтось. Судячи з того, що голови не було видно в темряві над коміром ґі — то був Уеле.
— Що у вас трапилось? — задзвенів у навушнику голос брата Аарона.
— Я незграбно ламанувся вперед і розсадив собі лоба, — якомога безтурботніше сказав Саґара. — Але це дурниці. Здається, ми знайшли того, кого шукали.
— Як він?
— Непритомний або спить.
— Ви здійняли такий галас, що спати він вже ніяк не може, — втрутився у розмову Коннор, розкриваючи медичного кофра і світячи своїм наплічним ліхтариком Саґарі просто у вічі. — Даруйте, командере, але ви розкраяли собі макітру на совість. Мало не до кістки. Підставте лоба, я вам його зараз забинтую.
Саґара відчув, як по лобі пройшла прохолода серветка, а потім — розпилювач наніс шар бинту. Розріджений шовк моментально стягнув краї рани, і хоча бинт став підпливати кров’ю, на обличчя Саґарі більше не текло.
— Ви маєте зробити дещо просто на місці, - сказав брат Аарон. — Чуєте мене, командере?
— Так.
— Вколіть йому протишокове, антибіотик та анапіретик з власних індивідуальних аптечок. По півтюбика всього.
— Чорт! — прошипів Пацек. — А, хай йому грець!
— Що таке?
— Я не можу пролізти. Мале бісеня, забилося між двома котлами. Я туди не втиснуся ані вздовж, ані впоперек.
— То вилазь, і нехай спробує Ґван, — звелів Саґара.
— Що за проблеми? — спитав брат Аарон. Саґара коротко пояснив ситуацію.
— У вас є різак?
— Є, але то останній засіб. Спершу спробуємо так.
Ґван встав навколішки, скинув ґі та передав Саґарі.
— Підсвічуйте мені! — сказав він, і поплазував уперед. Деякий час возився межи котлами, було видно тільки п’яти — а потім сказав:
— Це хлопчик. Він худий, самі кістки. І весь аж палає.
— До речі, - сказав у наушнику брат Аарон, — аналізатор розшифрував хромосомний набір. Це хлопчик.
— Дякуємо, ми вже здогадалися, — сказав Саґара.
— Даруйте, — здається, брат Аарон трошки образився.
Ґван, задкуючи, вибрався з-під труб, однією рукою притискаючи до грудей маленьке тільце. Від обох смерділо, бо дитина під кінець вже не мала сили навіть встати і зняти штані.
— Кінсбі, твоя черга, — сказав Ґван, поклавши дитину і гидливо роздивляючись свою майку. — Тільки не сіпай його за комір.
— Годі вже, — сказав Саґара. — Кінсбі, починай.
Кінсбі в миру був медбратом, тому часто допомагав братові Аарону. Розкривши аптечку, він дістав потрібні препарати. Коннор тим часом знімав з хлопчика бруднющі лахи.
— Є, - сказав Кінсбі, зробивши ін’єкції.
— Тепер беріть з кофра маленьку пляшку розчину «Ві-септіма» і вливайте йому. Геть усю. Але повільно, через тонку голку, аби, крий Боже, не було набряку легенів. Це займе у вас приблизно годину.
Кінсбі вправно наладив капельницю, пляшку причепив до труби, а потім розпечатав пачку гігієнічних серветок.
— Треба його загорнути у ковдру, але хочу спершу трошки витерти, — пояснив він.
— На, візьми, — Ґван зняв майку. — Все одно закаляв.
— Тут має біл вода, — Уеле почав шарити промінчиком ліхтаря по стінах. — Має біл кран… Ох! — і Уеле раптом вибухнув потоком слів на маорі. Маорі Саґара не володів, але з інтонацій було зрозуміло, що то не молитва.
Ліхтарик шінденівця висвітлив людську руку. Саму руку, підвішену за пробите наскрізь зап’ястя на дротянім гачку.
Поруч — ще одну. Обидві — ліві.
— Меліса Такабаяші та Пітер Хіраока, — сказав Саґара. — Коннор, забери це. Ми їх поховаємо.
Коннор без жодного слова дістав з кишені мішка для трупів, розгорнув, поклав на підлогу — потім почав натягати рукавички.
— Я вже не виходжу без них з корабля, — невесело посміхнувся він. — Як без носовичка.
— У нас їх ще багато? — запитав Саґара.
— Безліч. Коли прийшов ансібль-пакет з Ходері, одразу стало ясно, що трупів десятки тисяч. Тож нам двадцятий відділок трюму забили цим добром під саму стелю.
Він зняв з гачків обрубані руки, поклав до мішка. Потім нахилився за тим, що не помітив Саґара — на підлозі була купа кісток.
— Всілякі дурниці лізуть в голову, — пробурмотів він.
— Наприклад?
— Як вони так добре збереглися? Такабаяші та Хіраока загинули два тижні тому. Ми вийшли полювати на нього — а цей вилупок, виходить, сидів тут… і точив їх потихеньку.
— Сіль, — відповів Саґара — Він вимочив їх у морській воді. Добре просолив. А потім підвісив у прохолодному сухому місці.
— Звідки ви знаєте? — спитав Пацек.
— А ти лизни, — запропонував Коннор.
— Сам лизни мене в сраку, — відповів Пацек.
— Припиніть, — скомандував Саґара. Голова йому розколювалася.
— А ви ніколи не лаєтеся, отче, — сказав Кінсбі. — Правда, що в ніхонґо взагалі нема лайки?
— Так, — сказав Саґара, дуже радий, що хлопці перемінили тему. — Ті всі слова, що вважаються лайкою в інших мовах, у нас — просто слова.