Десь о восьмій вечора за двором захурчав скутер: після аварії у нього двигун наче застудився й захрип.
— Бабусю Олено, зустрічайте! Я вам невістку привіз! — закричав Олег від самої хвіртки.
— Вам із Сергієм не невістку, а дубця з акації треба. Проходьте, чого стали! Сергій там, на веранді. А чиє ж це таке гарненьке дівчатко?
— Вгадайте з третього разу.
— Кажи вже швидше, бо мені час козу доїти.
— Я до баби Насті приїхала, — зніяковіло мовила Оксана.
— До Сльозки, — додав Олег.
— Та ясно, — усміхнулась бабуся, бо Сльозка — це вуличне прізвисько Оксаниної бабусі.
Тим часом я уже оглядав ноут, який приніс Олег.
— Заповітна мрія відчайдушних геймерів, — я одра- зу ж оцінив техніку.
— А хто з вас геймер? — запитала Оксана.
— Всі ми трішки коні.
— Сергію, а як ти визначив, що цей комп саме для геймерів?
— Toshiba Satellite A300–20 Q, вага майже три кіло, дисплей 15,4 в діагоналі, 1280 пікселів, встановлений один модуль оперативної пам’яті об’ємом два гігабайти, — я говорив, не відводячи очей від ноутбука.
Для Оксани з Олегом моє бубніння, напевне, здавалось якимсь шаманським замовлянням. А я захоплено продовжував:
— Повний обсяг відеопам’яті 1,270 гігабайт. Об’єм жорсткого диску складає 250 гігабайт. Два динаміка та вмонтований мікрофон. Адаптер змінного струму…
— Припини! Ти наче в транс упав, — засміявся Олег.
— Сергію, а ти справжній хакер? — захоплено запитала Оксана.
— Несправжніх хакерів не буває, — гордо відповів їй.
— І що це у вас за штука? — озвався з порогу дідусь. — Мабуть, соковижималка на батарейках?
Ми так і полягали зі сміху.
— Що тут за гамір? — підійшла бабуся.
— Проходьте, сідайте ближче, зараз ми вам покажемо, що вміє робити ця соковижималка, — сказав Олег. — іду, який ваш найулюбленіший фільм?
— «Чапаєв».
Олег швиденько знайшов в інеті цей фільм для перегляду онлайн. Що почалося... Дідусь то спереду, то ззаду уважно оглядав ноутбук, навіть світло увімкнув, бо не вірив, що «соковижималка» працює без дроту… А приголомшена бабуся мовчки спостерігала за цим дивом.
Але це був лише початок. Далі Олег увімкнув «Skype» і вебкамеру. На моніторі з’явився його батько, який шанобливо привітався з дідом і бабусею. Спочатку дідусь не повірив і сказав, що це якесь саморобне кіно. Тато Олега голосно розсміявся і поцікавився у дідуся про сільське життя. Бабуся охоче підтримала діалог, а наприкінці висловила думку про технічний прогрес: «Навидумують казна-що, а люди живуть бідно і нещасно. Краще б свої витівки направили туди, куди треба». І пішла поратись.
Переглянути «Мадагаскар» того вечора не вдалося...
— Знаєш, Сер, нехай ноутбук побуде в тебе, щоб ти не нудьгував. Заряду акумулятора вистачить на пару годин. А завтра завезу шнур, — сказав Олег, і вони почали збиратися додому.
— А ти?
— Він мені не потрібний, бо ми завтра з Оксаною цілий день кататимемося на скутері.
— Сергію, я вже не шкодую, що приїхала.
— Завтра плануємо до обіду загоряти на Ворсклі. Так що, Серж, вичухуйся швидше. Між іншим, сьогодні бачив Дмитрову бабцю. Говорить, що Дмитро, може, і не приїде.
— Шкода, — промовив я зажурено.
Але не Дмитро мене хвилював, а те, що Оксана з Олегом добре здружилися.
— Та не переймайся ти так, Серж. Можна і я тебе так зватиму? — усміхнувшись, Оксана взяла мене за руку. — Зрештою, і без вашого Дмитра нам не доведеться нудьгувати.
— Скутер запросто потягне трьох. Будемо разом їздити на Ворсклу, — додав Олег. — Завтра до тебе навідаємося. Тримай хвіст бубликом! Та не довго зависай в інеті, бо на рахунку лишилося мало грошей.
«Привіт, селюкам! Хвала рукам, що хлібом пахнуть! Ти не повіриш! Предки придбали путівку до санаторію в Ялті. На знак солідарності з тобою я відмовився їхати з ними, — повідомляв Андрій ВКонтакті. — Як ти там? Чи усі зірки полічив на небі? А мене просто розпирають ідеї майбутніх проектів. Ось один з них: я хочу написати таку програму, яка б з неймовірною точністю прорахувала наперед правильність дій та вчинків людини. Звичайно ж, у розумних межах. Наприклад, ти за допомогою коду вводиш у програму певну дію, а вона видає ймовірні проколи, які чекають на тебе, або навпаки — тішить успішними результатами. Навіть є деякі напрацювання. І взагалі, маю стільки цікавих ідей! Не сумуй. На нас чекають грандіозні справи! Вибач».