— Я, щоб ти знала, коли треба, то і з могили викопаю кого завгодно, — виправдовувався Олег.
— Якщо ти такий безстрашний, тоді чому ж ти не погодився йти опівночі на кладовище?
— Та я краще у когось кавунів накраду.
— Чуєш, Серж, ходімо, нехай вони тут з’ясують між собою деякі питання, — потягнув мене за руку Дмитро.
Ми пішли швидше, а слідом, відставши метрів на п’ятдесят, плелися Олег з Оксаною. Перед Глибокою Криницею я озирнувся: вони наздоганяли нас, тримаючись за руки.
З нетерпінням чекали суботи. І чим ближче до неї, тим повніше мої груди наповнювалися холодним відчуттям тривоги.
Навіщо я погодився? Вночі до вітру боюся вийти, а тут...
Розрита могила
Зранку в п’ятницю я вже не знаходив собі місця. Що тільки не уявлялося: то кістляві руки втягують мене в сиру могильну землю, то, хрускаючи кістками, беруть мене за горло, і я падаю, як підкошений, на те місце, де колись від розриву серця помер нещасний, жорстоко ошуканий хлопець. З’явилися надокучлива думка, що біля воріт цвинтаря мене обов’язково мають зустріти покійні закохані. Звісно, в темряві ночі я їх не помічу, а тільки-но з ними порівнююся, вони враз міцно схоплять мене за руки і кожен побіжить до своєї могили, розриваючи мене навпіл, як паперовий аркуш…
На Ворсклу я не поїхав. Слід підготуватися, зосередитись, побороти страх. Щоб відігнати думки, допомагав по господарству, міркував про майбутню програму. От коли б написати таку програму, яка не тільки корегує чи оцінює твої дії в майбутньому, а ще й може їх змінювати, тобто робити розвиток подій таким, як треба.
В ніч на суботу я майже не спав: серце стискав такий жаль за долю цих закоханих, що ледь стримався, щоб не зарюмсати. А під ранок наснилися Глибока Криниця, сільбуд, молодь, яка юрмилася на порозі після кіносеансу, очікуючи на танці. А ось і Тетяна стоїть з подругами в тіні біля вуличного ліхтаря...
Рано вранці Дмитро розбудив мене телефонним дзвінком. Він завжди ні світ ні зоря підхоплюється.
— Чого тобі?
— Ось послухай, що я вичитав. Слово «субота» походить від давньоєврейського «саббат», тобто шабаш. А що таке шабаш — ти знаєш. Уловлюєш логіку?
— Шабаш — це кінець. Так говорять, коли закінчують якусь роботу. І взагалі, Дмитрику, ти б ще зателефонував о четвертій ранку.
— Правильно. Шабаш — це кінець. Так говорять. А ще є відьомський шабаш. Розумієш, до чого я веду?
— До чого тут відьми?
— Як до чого? А розповідь Оксани? Так-от. Відьма веліла дівчатам саме в суботу вночі прийти на кладовище. Це не випадково. Тебе також несе туди саме в суботу. Слід зробити це в понеділок.
— Для мене це принципово. Тільки в суботу або ніколи.
— Шабаш, а не субота. Відпусти гальма. Чуєш, ша-ба-ш, — Дмитро просичав, як гусак.
Що він плів далі, я не розчув, бо до хати увійшли бабуся з батьком, і розмову довелось перервати.
— Ось тут твої гостинці, — після обіймів тато простягнув мені пакуночок. — Все, як ти просив.
Батько загнав у двір «Москвича», бо збирався повертатися до міста аж післязавтра ввечері. Це вельми ускладнювало ситуацію. Але про всяк випадок зателефоную Олегові й скажу, щоб увечері заїхав до мене і допоміг умовити батька, щоб той дозволив переглянути в нього вдома якийсь там фільм. Ми попередимо, що затримаємося допізна, а після кіносеансу Олег мене привезе додому. Мій візит опівночі на кладовище буде надійно замаскований. Лишилося відремонтувати ноутбук.
Молоток і пару цвяшків «сотки» я запозичив у діда в сараї. На початку десятої вечора ми з Олегом на скутері в’їхали на вигін, де біля старої верби нас уже чекали Дмитро з Оксаною. Стали обговорювати поетапний план дій.
— Спершу Олег відвезе до Глибокої Криниці мене з Сергієм, а потім повернеться, щоб забрати Дмитра, бо одній страшно залишатися на вигоні. Потім разом рушимо до кладовища, — розпоряджалася Оксана. — Ми лишаємося біля воріт. Далі Серж піде один. Цвинтар — у невеличкій виїмці, а та місцина, де ворота, — нагорі. Гадаю, що звідти нам буде зручно спостерігати за розвитком подій.
— Небо чисте, місяць уповні, видимість прекрасна, — по-діловому коментував обставини Дмитро. — А ще в мене є ідея. Я спеціально прихопив пасок з футлярчиком для мобільного телефона. Зафільмуєш, добре? Отже, Серж, озброюйся.
— Так воно тобі все і зафільмує, — засумнівався Олег. — По-перше, доволі темно, а по-друге, ти впевнений, що камера мобілки фіксуватиме події саме під тим кутом?