На цьому Дiма закiнчив i гордо глянув на всiх: ну як, мовляв, сподобалось?!
-- Неймовiрно! -- вигукнула захоплено бабуся. -- Тепер я знатиму, хто допомiг Ньютоновi. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англiї?
Дiма чомусь трохи почервонiв i неохоче буркнув:
-- Наукове вiдрядження.
Нiхто не наважився розпитувати його, що ж то було за "наукове вiдрядження", бо вiн, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би...
Тому Сергiй i собi вигукнув:
-- Неймовiрно!
Дiма гордо всмiхнувся й мовив:
-- Ну, коли вам подобається, то завтра я ще роздiл прочитаю: про мене та про Робiнзона Крузо!
-- Про кого?! -- аж пiдскочив Олег.
-- Про Робiнзона Крузо! -- кинув Дiма. -- Невже не зрозумiло?..
Всi знову ледь не розреготалися, але стримались. I тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:
-- Та вже десята година! Ану, швиденько спати!
Олег з усiма попрощався й пообiцяв, що завтра о п'ятiй заскочить.
Коли вiн пiшов, бабуся, як обiцяла, натерла цибулi, вичавила з неї сiк i закапала Дiмi в носа. Вiн увесь час совався, голосно смiявся й вигукував:
-- Ой, не можу! Ой, лоскотно!
На цьому недiльний день 18 травня закiнчився, i всi полягали спати.
7
Кажуть, понедiлок -- день важкий. Це вповнi вiдчув на собi Сергiй Кудлик.
Рiвно о п'ятiй ранку голосно задзвенiв у його кiмнатi будильник, i майже водночас iз ким у дверi подзвонив Олег.
Сергiй, ще сонний, сiв на лiжку й почав терти очi, якi так не хотiли розтулятися.
-- Давай, давай! -- почув вiн раптом i побачив Дiму, який у довжелезних трусах з квiточками пiдскакував на одному мiсцi, закинувши бороду за плече. -- Зарядочку -- раз-раз! -- i де той сон!
Сергiй нарештi переборов себе, зiскочив з лiжка, покрутив перед собою руками, кiлька разiв присiв -- i помчав вiдчиняти Олеговi.
Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснiдали, бабуся, яка вже була в курсi справи, сказала:
-- Ви ж дивiться, не довго, щоб у школу не спiзнилися!
-- Не спiзнимось! -- вiдказав Сергiй, i вони утрьох вискочили за дверi.
-- Ану, хто перший! -- гукнув Олег i зiрвався з мiсця.
За ним помчав Сергiй, а позаду всiх залопотiв, голосно посапуючи, Дiма.
Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозi до лiска бiгли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не вiдстаючи анiтрохи, котився, мов колобок, малесенький дiдуганчик, дзвiнко ляскаючи по стежцi величезними кедами!
Ранок тiльки-но займався. Сонячнi променi ледь торкали верхiвки дерев, на травi ще поблискувала нiчна роса, але птахи вже зняли дзвiнкоголосий щебет.
Небавом трiйця вибiгла на лiсову галяву.
Пiсля недiлi вона мала жалюгiдний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожнi бляшанки вiд консервiв, битi пляшки, шмаття газетного паперу, якiсь недоїдки.
-- От так-так! -- похитав головою Дiма, уважно роздивившись навколо. -- Руки б за те поодбивати!
Хлопцi погодилися з ним i вирiшили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!
Коли вони знесли смiття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергiй звернувся до Дiми:
-- То як, спробуємо?
-- Ну що ж, -- не дуже охоче згодився Дiма, -- коли вже прийшли. -- Вiн сiв посеред галяви, попросив хлопчакiв вiдiйти подалi -- про всяк випадок! -- i почав, щось бурмотiти собi пiд носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.
Сергiй з Олегом стояли осторонь i з нетерпiнням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижi?
Раптом невiдомо звiдки -- адже був такий тихий, сонячний ранок -налетiв дужий вiтер, i за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.
Дiма пiдвiвся з трави:
-- Не виходить! Бачите, он i сонце вже закрив, а слiв про плавання нiяк не згадаю. Ну, спробую, останнiй раз! -- попередив вiн, вигукнув щось зовсiм незрозумiле й замахав руками на хмару.
I тут iз хмари вдарила довжелезна слiпуча блискавка, за нею пролунав такий грiм, що аж земля задвигтiла пiд ногами, й вiдразу ж уперiщила злива!
-- Тiкайте! -- зойкнув Дiма i перший кинувся геть.
Хлопцi, не менш наляканi, помчали слiдом! Вони бiгли назад утричi швидше, нiж до лiсу, i вже за кiлька хвилин, ущент мокрi й захеканi, дзвонили у дверi квартири Кудликiв.
-- Вимокли, експериментатори! -- зустрiла їх бабуся. -- Швидше перевдягайтесь, а то застудитесь! Ось i вам, -- простягла бабуся свою кофту Дiмi. -- Ще ж тiльки вчора нежить був.
-- Я сам винуватий, -- промимрив Дiма, знiмаючи мокру одежину i влазячи в бабусину кофту, що дiставала йому до п'ят.
-- Чому ви? -- здивувалася бабуся. -- Вчора в останнiх вiстях казали, що ранком можлива короткочасна гроза. А я, стара, забула вас попередити. Та он, до речi, уже все й кiнчилося! -- I бабуся кивнула за вiкно, де й справдi знову сяяло сонце.
-- До чого тут останнi вiстi! -- знизав плечима Сергiй. -- Це Дiма грозу зробив!
-- Он воно що! -- усмiхнулась бабуся. -- Ну, тодi iнша рiч. А тепер давайте гаряченького чайку -- i до школи.
Перевдягнений Сергiй, Дiма у бабусинiй кофтинi та Олег в Сергiєвих штанцях i сорочцi посiдали до столу.
-- А знаєш, -- раптом звернувся до Сергiя Дiма, -- я таки пригадав потрiбнi слова.
-- Та ну! -- ледь не захлинувся гарячим чаєм Сергiй.
-- Плавання у вас сьогоднi? -- хитрувато усмiхнувся Дiма.
-- Так!
-- Ну от, -- пояснив Дiма, -- коли зайдеш у басейн, -- тiльки спершу заходь, де неглибоко! -- лягай вiдразу на воду й пливи! Але при цьому весь час повторюй подумки: