Коли трохимбрідський віз порівнявся з іграшковими та кондитерськими ятками, Рабин подав знак Водяній Королеві кидати мішечки у воду. Роти відкрилися. Руки розімкнулися — вже наготувавшись аплодувати. Кров продовжувала струмувати в тілах. Майже як у старі часи. Святкування, яке не могла спинити навіть видима смерть. І от вона високо підкинула мішечки в повітря…..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... Вони стояли там…..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... Висіли, немов на шнурах…..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... Сонячний годинник поскакав з однієї бруківки на іншу, немов пішак, і заховався у грудях розпростертої русалки…..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... Все ще є час…..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... ..........................................................................................................
Після того як бомбардування закінчилося, нацисти увійшли в містечко. Вони вишикували всіх, хто не потонув у ріці. Вони розстелили перед ними Тору. «Плюйте, — сказали вони, — плюйте, бо інакше…» Потім вони загнали всіх євреїв до синагоги. (Те саме відбувалося і в інших містечках. Відбувалося сотні разів. У Ковелі сталося лише на кілька годин раніше, а в Кол-ках станеться щойно за кілька годин.) Молодий солдат згріб усі дев'ять томів Книги Повторюваних Снів і підкинув їх у добряче єврейське вогнище, не помітивши у своєму бажанні нахапати і знищити ще більше, як одна зі сторінок випала з однієї із книг і, неначе вуаль, повільно опустилася на обпечене дитяче личко:
9:613 — Сон про кінець світу. Бомби полилися з небес вибухаючи над трохимбродом у сполохах світла та спеки ті що дивилися на святкування заволали безумно вони стрибали в киплячу розбурхану безумно рухому воду але не за мішечками з золотом а щоби порятувати самих себе вони зоставалися під водою так довго як тільки могли виринали щоби ковтнути повітря і подивитися за рідними мій сафран схопив на руки свою жінку й поніс її як наречену у воду яка здавалося лежала посередині між зламаними деревами і розривами та громом вибухів це було найбільш безпечне місце для сотень тіл які ринули в брід цю річку з моїм іменем і я прийняла їх у свої обійми прийдіть до мене прийдіть і я хотіла врятувати їх врятувати всіх від всіх решти бомби лилися з неба як дощ але наша смерть була не у вибухах і не в граді шрапнелі не у хмарах гарячого попелу не у випадкових уламках а тільки в тілах в тілах які падали і чіплялися одне за одного тілах які дивилися за що вхопитися мій сафран втратив з виду свою жінку яку вир тіл потягнув глибше в мої води бульбашки виносили на поверхню німі крики ПРОШУ ПРОШУ ПРОШУ ПРОШУ в зосиному животі дитя копалося все сильніше ПРОШУ ПРОШУ дитина відмовлялася померти отак просто ПРОШУ бомби стали падати рідше довкола тліло і тоді мій сафран зумів випручатися з маси тіл і відплисти вниз по ріці через малі водоспади на тихі води а зосю затягнуло донизу ПРОШУ дитина в ній відмовлялася помирати отак просто вона випорснула з її тіла окропивши води довкола неї червоним і зринула на поверхню до світла та кисню наче бульбашка до життя до життя А-А-А-А-А-А закричала вона — досконало здорове дитя і вона б жила якби не та безглузда пуповина котра тягнула її назад углиб до її матері свідомість якої теж чіплялася за пуповину і вона спробувала розірвати її руками далі перекусити зубами але не змогла і тому загинула разом зі своєю безіменною і досконало здоровою дитиною на руках і вона притиснула її до грудей а тіла все падали й падали згори навіть задовго після того як бомбардування завершилося знічена перелякана розпачлива маса немовлят дітей підлітків дорослих старих всі хапалися одне за одного щоби вижити але всі тим певніше тонули всі вбиваючи всіх решту а пізніше тіла почали підійматися на поверхню по одному тілу кожен раз аж доки мене не стало видно з-під їх посинілої шкіри та відкритих білих очниць я стала невидимою під ними стала кістяком воза а вони моїми метеликами білі очниці посиніла шкіра от що ми зробили ми повбивали своїх немовлят щоби врятувати їх.