Мого Дєда також звати Олександр. Як і мого Батю. Ми були первістками в наших сім'ях і пишаємося тим не менше, ніж бейсболом, який (всі це знають) придумали в нас, в Україні. Я теж назву свого первістка Олександром. Як-шо хочете знати, шо буде, якшо в мене народиться дівка, то я вам поясню. Мій первісток дівкою не буде. Мого Дєда привели на світ в Одесі 1918 року. З України він не виїжджав. Найдалі він був у Києві, бо там мій дядько одружився з однією коровою. Коли я ше був паца-ном, Дєд, бувало, повчав мене, шо Одеса — це найкраще місто на світі, бо тут дешева горілка й дешеві жінки. Він всяко приколювався з моєї бабки, коли та ше жила, і натякав, як любив інших бабів. Але бабка знала, шо то були порожні приколи, і голосно реготала. Він казав: «Ганю, я планую одружити он ту, в розовому капелюшку». А вона питала: «З ким ти плануєш її одружити?» А він відповідав: «З собою». Я в цей час тішився на задньому сидінні, а вона казала: «Але ти ж не батюшка». А він: «На сьогодні ним стану». А вона йому: «Ти сьогодні увірував у Бога?» А він їй: «Сьогодні я вірую в любов». Батя просив ніколи не нагадувати Дєду про бабку. Він говорив так: «Це заганяє його в депресію, ШАПКА». А я йому: «Не називай мене так». Тоді він: «Це заганяє його в депресію, Алекс. І заставляє його думати, шо він ше більше сліпий. Хай краще все забуде». Тому я ніколи про неї йому не нагадую, бо якшо я нічого не маю проти, то роблю все так, як каже мій Батя. А ше він крутий в кулачному бою.
Подзвонивши мені, Батя набрав Дєда і сказав, шо фрахтує його водієм для нашої поїздки. І якшо ви хочете знати, хто буде гідом, то я вам скажу, шо гіда не буде взагалі. Батя сказав, шо ніякого гіда не передбачаєтся, бо Дєд наш і так дуже натасканий у краєзнавчому матеріалі за всі роки роботи у «Дорогами предків». Батя назвав його експертом. (Коли він це казав, це звучало переконливо. А зараз, Джонатан, як тобі здається, у контексті всього, шо з нами сталося?)
Коли ми всі троє мужчин на ім'я Алекс зібралися в Батіному домі того вечора обговорити справу, яка на нас навалилася, Дєд сказав: «Я не хочу. Я пішов на відпочинок не для того, шоб витворяти такі гімняні речі. З мене досить». «Мені все одно, шо ти думаєш», — сказав йому Батя. Тоді Дєд зі всьої дурі гримнув рукою по столі й закричав: «Не забувай, хто є хто!» Я подумав, шо розмова на цьому обірветься. Але тут Батя мене шокірував. він сказав: «Прошу тебе», а далі ше дивніше, «Тату». Мушу зізнатися, шо я в це так і не в'їхав. Дєд повернувся і сказав: «Останній раз. Більше я того робити не буду».
Ми розробили план, за яким мали підібрати героя нашої повісті у Львові на вокзалі 2 липня о третій годині. Далі, за планом, два дні мали теліпатися довкола Луцька. «Луцьк? — запитав Дєд. — Ти ж не казав, шо то буде Луцьк». «Так, Луцьк!» — відповів Батя. Дєд потонув у роздумах. «Він шукає, звідки родом його дід, — пояснив Батя, — а ше якусь Августину, яка врятувала цього діда на війні. Хоче написати книжку про село свого діда». «Ага, — сказав я, — то він умний?» «Нє-а, — пояснив Батя, — ум у нього
примітивний. Американський офіс сказав, шо він дзвонить кожен день і ставить сотні дебільних запитань типу, чи знайде він тут нормальну їжу». «Сосиски в нас точно є», — сказав я. «Звичайно! — підтримав Батя. — Так шо він не зовсім умний». І тут я повторю, шо герой якраз виявився навіть дуже нетупим євреєм. «А де це місто?» спитав я. «Воно називається Трохимбрід». «Трохимбрід?» — перепитав Дєд. «Це 50 кілометрів від Луцька, — пояснив Батя, — у нього є карта, і він впевнений, шо він знає розташування. Все має бути чотко».
Батя пішов спати, а ми з Дєдом ше пару годин дивилися тєлік. До нас обох все доходить дуже повільно. (Ледь не написав, шо ми тащи-мося від цього, але то була б неправда.) Ми дивилися американську програму з російськими субтитрами. Показували китайця, який розбирався на гранатометах. Ше ми подивилися погоду. Дядя з екрану сказав нам, шо завтра погода буде несприятлива, але потім нормалізується. Між мною і Дєдом тоді запала така тиша, шо можна було шаблюкою рубати. Дєд заговорив до мене тільки раз, під час реклами гамбургерів з «Макдональдса»; сказав: «Я не хочу трястися десять годин у якесь галіме місто, щоб догодити розбещеному євреєві».