Інна ж не рушила з місця, спрямувавши на мене запитливий погляд. Їй геть не сподобалось, як безцеремонно відшив її Сандрин батько. Вона дуже гостро реагувала на такі речі.
„Будь ласка, заспокойся,“ — подумки мовив я. — „Зараз невдалий час влаштовувати сцени. Все одно ти будеш у курсі нашої розмови.“
„Гаразд,“ — погодилася вона, підвівшись із трави. — „Сподіваюсь, командор має для цього вагомі підстави.“
Інна відійшла, але продовжувала утримувати зі мною зв’язок.
— Отже, — заговорив командор, коли я запевнив його, що ми залишилися сам-на-сам, — будемо виходити з того, що вночі у вашому таборі не було нікого стороннього — ні людини, ні звіра, ні інфернальної істоти.
Я ствердно кивнув:
— Ми теж так вважаємо. Схоже, що Сідх самостійно залишив межі табору.
— А от це не конче, — заперечив Сандрин батько. — Його міг примусити один з ваших супутників. Або виманити хитрістю.
На якусь секунду я аж сторопів. Інна, що чула нашу розмову, теж була шокована. Досі нам обом навіть на думку не спадала така можливість. Штепанові та його людям ми цілком довіряли і швидше ладні були запідозрити у ворожих намірах Сідха чи навіть Сандру, аніж їх. Я добре пам’ятав, як Штепан зітнув голову Чорному Емісарові, що намагався нацькувати на нас його людей і майже досяг своєї мети; як блискавична реакція барона врятувала наші життя в мить нападу розбійників. Я пам’ятав, як помирав Йожеф зі стрілою в грудях; як Штепан не хотів залишати нас, коли ми билися з Женесом… Ні, я не міг повірити в зраду загорян!
— Розумію, вам неприємно думати про це, — озвався командор. — Ви багато пережили разом і почуваєте до цих людей щиру симпатію. Але спробуйте бути об’єктивним і неупередженим. Я в жоднім разі не стверджую, що всі загоряни — вороги. Лише припускаю, що серед них є один зрадник. Так само ви можете підозрювати й Сандру. Сам я знаю, що з нею все гаразд, вона моя дочка, і я цілком довіряю їй, та разом з тим визнаю, що ви не маєте вагомих підстав викреслити її зі списку підозрюваних.
„За винятком того, що вона подобається нам,“ — подумки зауважила Інна. — „Краще вже підозрювати Сідха.“
„Атож. У цьому плані він найзручніший для нас підозрюваний,“ — погодився я, а вголос сказав:
— А як щодо лейтенанта-командора Сідха?
— Це моє друге припущення. Хоч я ніяк не доберу, навіщо тоді він зник. Просто не бачу в цьому сенсу. Був би він зрадником, то просто привів би вас у пастку і залишався б з вами до останньої миті, щоб не викликати підозр, а при першій зручній нагоді вдарити вам у спину. Зате тепер ви насторожі й заскочити вас зненацька буде ще важче.
— І взагалі, — додав я, — всі теорії про зраду грішать однією спільною вадою. Якщо весь цей час з нами був ворог, то він мав чимало можливостей убити нас. А проте ми досі живі.
— Ви занадто скромні, Владиславе, — не погодився зі мною Віченцо Торічеллі. — Судячи з усього, що я чув про вас, ви з дружиною маєте блискавичну реакцію й загострене відчуття небезпеки. Те, як ви хвацько подолали Женеса з його відточеною тисячоліттями майстерністю, є засторогою для кожного, хто прагне вашої смерті. Можливо, зрадник просто не міг наважитися на замах… А втім, ви маєте рацію. Я й сам не дуже вірю в існування зрадника. Найімовірнішим мені видається варіант, що Сідх став жертвою власної необережності. На користь цього свідчить і та обставина, що він залишив табір, не взявши з собою нічого, крім зброї. Отже, він просто вирушив прогулятися, а під час цієї прогулянки з ним сталося щось лихе. Що саме — ми можемо тільки гадати.
— У цього припущення, — зауважив я, — не менше слабин, ніж у всіх попередніх. Ще з першого дня Сідх наполягав, щоб після відбою ніхто не виходив за межі захисного купола. А він явно не належить до тих людей, які вважають правила обов’язковими для всіх, крім себе.
— Власне, я маю прийнятне пояснення такому вчинкові Сідха, — повільно заговорив командор, і з його тону я зрозумів, що йому трохи ніяково. — Якраз тому я й наполіг на розмові з вами віч-на-віч. Решті про це знати ні до чого.
— А саме?
— Річ у тім, що певні Сідхові уподобання… коротше, він гомосексуаліст.
— Ага… — тільки й сказав я.
У теорії я сповідував толерантне ставлення до сексуальних меншин, але на практиці не міг подолати своєї відрази то таких людей, особливо до чоловіків. На думку про те, що Сідх часто торкався до мене, плескав по плечу, я відчув легку нудоту. Одне втішало: мені не довелося спати в наметі поруч з інквізитором; я проводив усі ночі в товаристві двох чарівних дівчат.