— Але не сьогодні вночі, — продовжував я. — Ми зараз не спимо, а Сандра навпаки — спить, як убита. Він ніяк не зможе її розбудити, адже так?
— Не турбуйся, вона не прокинеться. До ранку точно.
Мене трохи здивував вираз Інниного обличчя — розгублений і водночас насторожений. Я запитав:
— Тобі тут незатишно? Може, повернемося під основний купол? Дарма ми так далеко зайшли.
— Ні, все гаразд, — відповіла Інна й підступила до мене впритул. — Тут теж гарно. А близькість лісу з цим його диким гомоном мене дуже збуджує… Хоч і не так, як ти.
Я нахилив голову й поцілував її п’янкі, солодкі губи.
— Інночко, люба, я так кохаю тебе!
— А я кохаю тебе, Владику. Понад усе на світі. Ти — найкраще, що сталося в моєму житті. Я така щаслива, що зустріла тебе.
В її голосі забриніли сумовиті нотки. Попри ніжність і пристрасність, у жінчиних словах відчувалася якась приреченість, ніби вона чекала, що з дня на день її поведуть на розстріл.
Здивований, я підняв до себе її лице і допитливо зазирнув їй у вічі.
— Що на тебе найшло, сонечко? Звідки цей песимізм? Боїшся, що інквізитори не встигнуть?
— Ні… не те… просто… це пусте… — промовила Інна плутано, а потім таки опанувала себе. — Не зважай, Владику, все це дурниці. Краще люби мене, я так хочу тебе! — І вона припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Підхопивши Інну на руки, я дбайливо поклав її на ковдру, розстебнув її халат і став цілувати груди та живіт. Вона стогнала від насолоди, куйовдила моє волосся і раз по раз шепотіла моє ім’я. Сьогодні вона була навдивовижу активна, навіть аґресивна, бурхливо реагувала на кожен мій доторк, і це подобалося мені не менше, ніж її звична покірливість у любощах. Мені подобалося в ній усе, бо це була Інна — моя принцеса, моя шатенка з карими очима. Скільки себе пам’ятаю, я завжди уявляв її саме з таким кольором очей та волосся, мене нітрохи не надихали синьоокі білявки, дарма що більшість чоловіків вважає їх узірцем жіночої краси. І коли я вперше побачив Інну, мені вистачило однієї секунди, щоб зрозуміти: саме на неї я чекав усе своє життя…
— Ну, годі вже! — раптом пролунав поруч дзвінкий дівочий голос, сповнений гніву та обурення. — Ану припиніть! Негайно!
Заскочені зненацька, ми з Інною відсахнулись одне від одного. Я поглянув у той бік, звідки почувся крик, і побачив кроків за п’ять від нас Сандру, на якій з одягу були лише трусики та коротенька нічна сорочка. В яскравому, але примарному місячному світлі її бліде обличчя здавалося вирізьбленим з мармуру, в очах мерехтіли блискавки, вона важко дихала від швидкого бігу, а її сплутане біляве волосся в безладі спадало на плечі та груди. Очевидячки, Сандра так поспішала, що забула взутися і від самого фургону бігла босоніж. Добре, що на цій Грані переважала папоротнева рослинність, трава в околицях табору була здебільшого м’яка, без шипів та колючок, об які дівчина могла поранити свої ніжні ступні.
Інна квапливо закуталася в халат. Якщо я був просто роздратований таким безцеремонним втручанням у наше особисте життя, то вона була нажахана й дивилася на Сандру, мов зацьковане звірятко. До краю вражений цим поглядом, я не відразу помітив, як із чагарнику за Сандриною спиною вигулькнув Штепан, і звернув на нього увагу лише тоді, коли він так різко загальмував, що мало не впав, очманіло промимривши: „Оце так-так… Щоб я здох!“
Я звівся на ноги, прикривши собою Інну і якомога миролюбніше звернувся до непроханих гостей:
— Сандро, Штепане, в чім річ? Що ви тут робите?
Дівчина зі сплутаним світлим волоссям втупилась у мене приголомшеним поглядом.
— Ти що, з дуба гепнувся? Яка я, до дідька, Сандра?!
— Інна… — беззвучно прошепотів я, і тієї ж таки миті моя голова ніби луснула навпіл, а очі засліпив яскравий спалах.
Я ще пам’ятаю, як падав на траву, але спогадів про моє приземлення вже не залишилося.
Розділ 15
Коли я отямився, моя голова лежала на колінах у моєї дружини. У моєї справжньої дружини — білявки з синіми очима. Тепер усе стало на свої місця: Інна знову була Інною, а Сандра — Сандрою. Мана, в полоні якої я недавно прокинувся, не витримала прямого зіткнення з реальністю і розпалася вдрузки. А разом з нею щезла стіна безпам’яття, що за нею були надійно приховані мої спогади про інші такі епізоди — загалом я нарахував їх одинадцять, якщо не брати до уваги сьогоднішній, невдалий.
Одинадцять разів Сандра посеред ночі насилала на Інну міцний сон, займала її місце поруч зі мною, будила мене — і ми з нею кохалися. Щоразу я свято вірив, що роблю це з Інною, у мене не виникало жодних сумнівів у справдешності своїх почуттів, я ні на мить не запідозрив, що перебуваю в полоні чарів — не звичайних, жіночих, а чаклунських… Утім, і жіночих також!