В Інниних очах заблищали сльози.
— Так… Звичайно, знайдеться…
— Що ж, тоді все, — озвався Рівал де Каерден. — Нам час іти, бо ви вже наближаєтеся до Ланс-Оелі. Ваш шлях лише починається, але ми не маємо права давати вам поради та вказівки. Ви мусите самі знайти свою мету й обрати правильну дорогу до неї. І вам це до снаги, я певен.
Я збагнув, що зараз вони зникнуть. А в мене було так багато запитань до них…
— Скажіть, — квапливо мовив я, — це правда, що у Вишньому Світі люди… душі втрачають свою індивідуальність?
— І так, і ні. Світ влаштовано набагато складніше, ніж вам зобразив Веліал. Це все, що я можу сказати.
— А Бог є? — наважився спитати я.
Рівал всміхнувся.
— Відкрию тобі велику таємницю, Владиславе, — сказав він, уже розчиняючись у золотому сяйві. — Ти і є Бог. Я також Бог. І Інґа з Сандрою. І Сіґурд з Ґійомом. Кожна людина — Бог.
Тоді я думав, що він висловився фігурально і таким чином ухилився від прямої відповіді. І тільки згодом я зрозумів, що помилявся…
Та це було згодом.