Я заткнув за пояс коричневі шкіряні рукавиці і заломив капелюха трохи набакир. Ще краще. Бракувало лише меча при боці… А втім, ні, не тільки цього. З деякою полегкістю я виявив, що в коруальській мові є ціла низка слів, що стосуються паління тютюну.
— Шако, в цьому домі не знайдеться, часом, сигарет, сигар чи, принаймні, махорки?
Хлопець хитрувато всміхнувся й видобув з кишені почату пачку сигарет та коробку сірників.
— Цього добра маємо вдосталь. Сам Метр не курив, але про вас подбав.
— Хай йому грець! — зачудовано мовив я, упізнавши свою улюблену марку. — Це ж земні сигарети. — Як ви, мабуть, зрозуміли, я сказав: „з Тери“.
— З Основи? — перепитав Шако. — Отакої! А то я дивувався, чому вони такі з біса приємні, не те що місцевий тютюн. Коли наш лісник розкурює свою люльку, мені від її смердючого диму аж нутрощі вивертає.
— То ти палиш?
Хлопець зніяковів:
— Потроху… Тільки не кажіть Суальді, прошу вас.
— Не бійся, не скажу. Однак затям, хлопче: паління — шкідлива звичка. — Я розкурив сигарету, з насолодою вдихнув ароматний дим і додав: — От якби ще чашку кави…
— Кави? — з готовністю озвався Шако. — Будь ласка! У нас є кава. Можу приготувати, але для цього треба сходити на кухню.
— Ну, то пішли, — сказав я.
Розділ 4
Ми з Шако сиділи на дубовій лаві перед фасадом будинку, певніше, палацу Кер-Маґні. Від підніжжя широких мармурових сходів до розчиненої навстіж брами садиби простяглася усипана дрібною жорствою алея, обабіч якої росли рівно підстрижені декоративні кущі.
Відкинувшись на зручну спинку лави, я неквапно пив запашну каву й курив сигарету. У вицвілому серпневому небі ясно сяяло надвечірнє сонце, пестячи землю лагідним, зовсім не спекотним промінням. Над нами з веселим щебетом пурхали цілком земні пташки. Ідилія…
— Кошенята сплять, — озвався Шако. — Я налив їм у блюдечко молока. Коли прокинуться, поїдять.
— А Леопольда й Лаури ти не зустрічав?
Хлопець зажурено зітхнув:
— Ні, пане ґрафе, не зустрічав. Власне, я й сам хотів запитати вас про Леопольда — ось уже понад півроку не бачив його.
— Ти знаєш Леопольда? — здивовано запитав я.
— Ще б пак! Це ж Метрів кіт. До його смерті Леопольд увесь час жив у Кер-Маґні. Ми з ним були найперші друзі, він частенько дозволяв мені покататись на ньому…
— Ти катався на Леопольді?!
— Атож, катався. Точніше, їздив. А що тут такого?
— Та ні, що ти! — саркастично відказав я. — Нічого в цьому дивного немає. У вас тут любісінько їздять на котах, для освітлення приміщень використовують ельм-світильники, одягаються за середньовічною модою, на їжу накладають чари, щоб вона не псувалася. А що інквізитори правлять усім світом, то це вже суща дрібниця. Це само собою зрозуміло.
— Ну, стосовно до Леопольда, то він, звісно, не простий кіт, а кіт-перевертень, — відповів збентежений Шако. — А щодо Інквізиції… Боюсь, ви хибно зрозуміли мене, пане ґрафе. Я не говорив, що інквізитори правлять світом. Просто вони дуже могутні чаклуни, і на всіх цивілізованих Гранях до них ставляться з великою повагою.
В його останніх словах приховався натяк на те, що моя рідна Грань не належить до цивілізованих. З деяким запізненням збагнувши це, Шако зніяковів.
— А ти не знаєш, Інквізиція якось пов’язана з християнською церквою? — запитав я, почасти, щоб зам’яти виниклу незручність, а почасти тому, що мене це справді цікавило.
— В жодному разі, — відповів хлопець. — Інквізиція безстороння в питаннях віри, за винятком, певна річ, сатанізму. Далеко не всі інквізитори — християни; серед них є також мусульмани, юдеї, браміни, буддисти, інші невірні.
— А у них не виникає проблем з духовними лідерами своїх релігій?
— В якому сенсі?
— Ну, на моїй батьківщині більшість релігій катеґорично відкидають будь-яку маґію. Особливо суворий у цьому юдаїзм.
— Справді? — Шако розгублено стенув плечима. — Бачу, на вашій батьківщині дуже дивні звичaї. Адже маґія буває різна — буває біла, а буває й чорна. Ясна річ, чорна маґія заборонена всюди. Але біла… Даруйте, пане ґрафе, та це просто дурість. Я не уявляю, як можна обходитися без маґії. Якби не вона, то не було б ніякої цивілізації. Без неї люди б досі жили в печерах.
Я ледве втримався від сміху.