Пін Лі викликала технічні показники маячків:
— А хіба маячки не повинні запускатися, навіть якщо решта системи комунікації знищена?
Ще одна перевага хакнутого модуля контролю полягає в тому, що я можу ігнорувати вказівки захищати інтереси дурної компанії.
— Вони повинні це робити, але вихід обладнання з ладу — річ не дивна.
Усі поміркували над імовірністю виходу з ладу обладнання на цій базі, зокрема великої цикади, на якій вони збиралися летіти туди, куди мала цикада не дістанеться. Раптом що, повертатись доведеться пішки. А ще пливти, адже між цими точками на мапі — цілий океан води. Або тонути — я гадав, що всі просто потонуть. Якщо вас цікавило, чому я раніше скривився, то саме тому.
Мандрівка до не зазначених на мапі регіонів дещо виходить за межі звичних дослідницьких параметрів, але експедиція буде коротка, навіть якщо люди прилетять туди, побачать трупи, розвернуться й полетять назад.
— А як твої системи? — запитав Ґуратин.
Я не повернув до нього голови, бо це б його злякало, а мені надзвичайно важливо уникати подібних ситуацій.
— Я уважно моніторю свої системи.
Що ще він очікував від мене почути? Я все одно поверненню не підлягаю.
Волеску кашлянув:
— Отже, готуємося до рятувальної місії.
Вигляд у нього був нормальний, але потік медсистеми фіксував ознаки напруженості. Стан Бгарадвадж оцінювався як стабільний, але виходити з лазарету їй ще не дозволяли. Волеску продовжив:
— Я дістав деякі інструкції з інформаційного пакета цикади.
Так, інструкції. Вони кабінетні вчені, топографи, дослідники, а не герої-першовідкривачі з моїх улюблених нереалістичних серіалів, не таких депресивних та огидних, як справжнє життя.
— Докторко Менса, мені варто полетіти з вами.
Я бачив, які нотатки вона робила в потоці, тому знав, що вона хоче лишити мене тут, аби я наглядав за базою та рештою команди. Менса збиралася брати з собою Пін Лі, бо та має досвід конструювання баз і сховищ, біолога Ратті й Оверс — сертифіковану фельдшерку.
Менса обмірковувала пропозицію. Гадаю, сумнівалася, що важливіше: захист бази й людей тут чи ймовірність, що ворог, який атакував «Дельта-Випад», досі там. Вона глибоко зітхнула, і я вже знав, що зараз скаже лишитися. «Кепська ідея», — подумав я. Навіть не знаю чому. Один з тих імпульсів від моїх органічних частин, які модуль контролю мав би пригнічувати. Я сказав:
— Як єдиний з присутніх тут, хто вже мав досвід подібних ситуацій, я ваш найкращий ресурс.
— Яких ситуацій? — запитав Ґуратин.
Ратті кинув на нього приголомшений погляд.
— Таких, як ця. Невідомість. Дивні загрози. Монстри, що вириваються з-під землі.
Я радів, що не лише мені це питання здалося тупим. Ґуратин, на відміну від решти, був небалакучий, тому я мало що міг про нього сказати. Єдина ауґментована людина в групі, він, можливо, почувався типу самітником, але всім навколо подобався.
— Ситуацій, де персонал може постраждати від планетарних ризиків, — уточнив я.
— Згодна, — підтримала мене Арада. — Вважаю, вам треба взяти з собою вартмеха. Ти ж не знаєш, що на вас там чекає.
Менса досі вагалася:
— Залежно від того, що ми знайдемо, нас може не бути два-три дні.
Арада помахом руки обвела базу:
— Поки що тут нас ніщо не тривожило.
Можливо, люди з «Дельта-Випаду» теж так думали за мить до того, як їх зжерли, роздерли на шмаття чи що там з ними сталось. Але Волеску сказав:
— Зізнаюся, мені буде легше, якщо візьмете його з собою.
З лазарету до потоку підключилася Бгарадвадж, щоб також пристати на мій бік. Тільки Ґуратин нічого не сказав.
Менса кивнула:
— Гаразд, вирішили. А тепер за роботу.
Я підготував велику цикаду до перельоту на інший бік планети (так, довелось ознайомитися з інструкціями). Все максимально уважно перевірив, пам’ятаючи, як раптово в малій цикаді відмовив автопілот. А ми ж не використовували велику цикаду, відколи Менса перевіряла її після доставки (отримавши вантаж, слід одразу все перевірити й негайно сповістити про будь-які виявлені проблеми, інакше компанія ні за що не несе відповідальності). Але все було добре, принаймні так, як мало бути згідно з технічними характеристиками. Передбачалося, що цю цикаду використовують тільки в надзвичайних ситуаціях, і якби з «Дельта-Випадом» нічого не сталося, ми б, імовірно, її й не торкнулись, аж доки б не настав час відправляти її назад з планети.
Прийшла Менса, яка й собі хотіла перевірити цикаду. Наказала мені запакувати кілька додаткових наборів першої необхідності для персоналу «Дельта-Випаду». Я так і зробив, щиро сподіваючись, що вони нам дійсно знадобляться. Хоча насправді вважав, що єдині набори, які, найімовірніше, потрібні людям з «Дельта-Випаду», — поховальні. Ви вже могли помітити: коли мені не байдуже, я песиміст.