— Ти певен, що річ у супутнику?
— Певен, — відказав я. — Я його пінґую, але відповіді немає.
У нас лишався локальний потік, що працював від системи цикади, тож ми могли спілкуватися через нього або ж через комунікатори та обмінюватися даними. Просто тепер ми володіли значно меншою кількістю даних, ніж якби зберігали доступ до хаб-системи. Ми перебували досить далеко від бази й мусили використовувати комунікаційний супутник як ретранслятор. Ратті підключив інтерфейс до потоку цикади, почав перевіряти показники — й не побачив нічого, крім порожнього неба. Я виставив для сканів низький пріоритет, але запрограмував сповіщати мене, коли система виявить щось на кшталт енергетичних сигнатур чи великої життєвої форми.
Ратті промовив:
— Щось по мені наче холод пробіг. Не відчуваєте?
— Трохи, — визнала Оверс. — Дивний збіг, правда?
— Клятий супутник періодично збоїть, відколи ми сюди прибули, — зауважила Пін Лі з кабіни пілота. — Просто зазвичай нашим комунікаторам він не потрібен.
Вона мала рацію. Я час від часу перевіряв особисті лоґи клієнтів (раптом вони надумають дурити компанію, вбивати одне одного чи щось таке), і коли востаннє зазирав до записів Пін Лі, вона вивчала проблеми з супутником, намагаючись з’ясувати, чи нема там закономірності. Цим — як і багатьма іншими дрібницями — я не переймався, бо розважальний потік оновлювався нечасто і я завантажував усе цікаве до локального сховища.
Ратті похитав головою:
— Але зараз ми вперше так далеко від бази, що нам потрібен комунікаторний зв’язок. Це дивно, і не в позитивному сенсі.
Менса розвернулася:
— Хтось хоче повернутися?
Я хотів, але права голосу не мав. Інші трохи посиділи мовчки, а тоді Оверс відповіла:
— А якщо виявиться, що група «Дельта-Випад» потребувала допомоги, а ми не прибули, то як почуватимемось?
— Якщо є шанс урятувати життя, слід ризикнути, — погодилася Пін Лі.
Ратті зітхнув:
— Ви маєте рацію. Я почуватимуся жахливо, якщо хтось загине через нашу надмірну обережність.
— Отже, згода, — підсумувала Менса. — Летимо далі.
Як на мене, краще б уже вони виявилися надмірно обережними. Мені й раніше траплялися контракти, де обладнання компанії глючило так само паскудно, проте цього разу щось змушувало думати: ситуація серйозніша. Але я мав лише передчуття.
За розкладом до моєї наступної зміни лишалося чотири години, тому я перейшов у режим очікування й поринув у запаси завантаженого добра.
До місця призначення ми долетіли на світанку. «Дельта-Випад» облаштувала табір у широкій долині, оточеній високими горами. Павутиння струмків прорізалося крізь траву й приземкуваті дерева. Розробки цієї групи були масштабніші за наші, тому вона могла похвалитися трьома сполученими базами, ангаром для наземного транспорту й посадковим майданчиком для двох великих цикад, вантажного транспортера і трьох малих цикад. Однак усе це обладнання належало компанії, а отже, могло потерпати від таких самих несправностей, як і брухт, що дістався нам.
Надворі не було нікого, жодного поруху. Ані знаку ушкоджень чи наближення ворожої фауни. Супутник досі не ожив, але Менса намагалася зв’язатися з базою «Дельта-Випаду» через комунікатор, відколи ми опинилися в зоні досяжності.
— Щось із транспорту зникло? — запитала Менса.
Ратті перевірив записи про обладнання колег, які я скопіював із хаб-системи ще перед вильотом.
— Ні, всі цикади тут. А наземний транспорт, гадаю, в отому ангарі.
Ми наблизились, я перейшов до передньої частини цикади. І, ставши за кріслом пілота, сказав:
— Докторко Менса, раджу приземлитися поза їхнім периметром.
Скориставшись локальним потоком, я переслав їй усю інформацію, якою володів: автоматичні системи «Дельта-Випаду» відповідають на пінґи нашої цикади, але не більше. їхній потік до нас не пробивається, а отже, хаб-система колег перебуває в режимі очікування. Від трьох їхніх вартмехів не надходило нічого, навіть пінґів.
З крісла другого пілота Оверс зиркнула на мене:
— Чому?
Я мусив відповісти на запитання, тому сказав:
— Протокол безпеки.
Переконливо і ні до чого мене не зобов’язує.
Надворі нікого, по комунікатору теж ніхто не відповідав. Якщо всі люди не позаскакували в наземний транспорт і не майнули у відпустку, вимкнувши хаб-систему й вартмехів, то вони мертві. Мій песимізм підтвердився.
Але доки не перевіриш, неможливо нічого стверджувати напевне. Сканери цикади не здатні проникати всередину бази через щити. І хоча насправді ті потрібні тільки для захисту конфіденційних даних, ми не могли зчитати хоч якісь ознаки життя або енергетичні сигнатури.