— Докторко Менса, тут можуть вештатись інші неконтрольовані мехи, ми не знаємо…
— Тому треба швидше, — сказала вона, тягнучи мене далі.
Останні два дрони вона забрала знадвору, але тепер вони просто марно кружляли в неї над головою. Люди не мають достатнього доступу до потоку, щоб контролювати дрони й водночас займатися чимось іншим, як-от іти чи говорити. Я спробував зв’язатися з дронами, але досі не мав надійного зв’язку з потоком цикади.
Ми повернули в інший коридор. Оверс чекала біля зовнішнього люка. Побачивши нас, вона миттю відкрила панель. Жінка тримала напоготові свою зброю, а ось мою, як я встиг помітити, Менса стискала під пахвою.
— Докторко Менса, мені потрібна моя зброя.
— Тобі бракує руки й частини плеча, — рішуче відповіла вона.
Оверс ухопилася за рештки моєї натільної шкіри й допомогла витягти мене з люка. Здійнявши хмари пилу, за два метри від нас приземлилася цикада, ледь торкаючись розсувного даху бази.
— Так, я знаю, але…
Люк прочинився. Ратті вискочив, схопив мене за комір натільної шкіри й затягнув нас усіх трьох до відсіку.
Щойно ми злетіли, я впав на підлогу. Треба щось робити зі стегновим суглобом. Я спробував запустити сканер, щоб перевірити, чи не стріляють по нас із землі, але навіть тут мій зв’язок із системою цикади обривався й глючив настільки, що я не міг бачити звіти своїх приладів, наче щось блокувало…
Приїхали.
Повернулася чутливість потилиці. Більша частина перешкод зникла, але тепер я відчував, наче щось застрягло в порту. Моєму порту введення даних.
Вартмехи «Дельта-Випаду» не вийшли з-під контролю, їм просто встановили модулі бойового управління. Такі модулі дають змогу особисто контролювати варт-меха, перетворюючи його зі здебільшого автономного конструкта на маріонетку зі зброєю. Доступ до потоку зникає, а контроль здійснюється через комунікатор. Ефективність залежить від складності наказу, а вбити всіх людей — наказ нескладний.
Менса стояла наді мною, Ратті перехилився через сидіння, щоб бачити табір «Дельта-Випаду», а Оверс прочинила одну з комірок. Вони розмовляли, але мені не вдавалося вирізнити сенс. Я сів і сказав:
— Менса, вимкніть мене.
— Що? — вона опустила погляд до мене. — Ми здійснюємо… екстрений ремонт…
Звук уривався. Оновлення заповнювало мою систему, а органічні частини не встигали опрацьовувати такий обсяг інформації.
— Невідомий вартмех встановив у мене носій даних — модуль бойового управління. Він завантажує в мене інструкції і скоро перехопить контроль. Саме тому двоє вартмехів діяли так. Зупиніть мене…
Сам не знаю, чому я так довго танцював навколо цього слова. Може, думав, що Менса б не хотіла його чути. Вона щойно прикінчила гірничим свердлом важкоозброєного вартмеха, щоб повернути мене; ймовірно, їй би хотілося, щоб я лишився.
— Вбийте мене, — сказав я.
Здавалося, людям знадобилася ціла вічність, щоб усвідомити мої слова й узгодити їх з даними, надісланими в потік із моєї камери; проте здатність вимірювати час також підвисала.
— Ні! — нажахано поглянув на мене Ратті. — Ні, ми не можемо…
Менса відказала:
— Ми цього не зробимо. Пін Лі…
Кинувши ремонтний набір, Оверс перелізла через два ряди крісел, щоб покликати Пін Лі. Я знав, що вона прямує до кабіни пілота, аби сісти за штурвал і дати можливість Пін Лі подбати про мене. Знав, що тій забракне часу мене полагодити. Знав, що навіть із вирваним стегновим суглобом і єдиною робочою рукою можу повбивати всіх на цикаді.
Тому я схопив ручну зброю, що лежала на кріслі, приставив собі до грудей і натиснув на спусковий гачок.
РОЗДІЛ 5
Повернувшись у мережу, я виявив, що лишаюся неактивним, але повільно переходжу у фазу пробудження. Я хвилювався, але всі мої показники стояли на нулі, і я не знав чому. Прокрутив особисті лоґи. О, добре.
Я міг не прокинутися. Мав надію, що вони не нароблять дурниць, не виявляться м’якосердними і таки вб’ють мене.
Як ви помітили, я стріляв собі не в голову. Не хотілося вбити себе самому, але треба було, щоб це сталося. Можна було вивести себе з ладу якось інакше, та буду чесним: я не хотів сидіти й слухати, як вони переконують одне одного, що іншого вибору нема.
Діагностика запустилась і повідомила, що модуль бойового управління вилучено. На мить я навіть не повірив. Відкрив свій безпековий потік і знайшов камеру лазарету. Я лежав на процедурному столі без броні, в самій натільній шкірі, а навколо метушилися люди. Видиво наче з якогось жахливого сну. Але плече, руку та стегно мені полагодили, тобто в якийсь момент я все ж побував у своєму боксі. Я трохи перемотав запис назад і подивився, як Пін Лі та Оверс у хірургічному блоці вправно видалили з моєї потилиці бойовий модуль. Яке полегшення. Запис я прокрутив двічі, а тоді запустив діагностику. Лоґи чисті, нічого нового — тільки те, з чим я зайшов на базу «Дельта-Випаду».